Вітя прийшов додому, зайшов на кухню. Раптом він побачив маму всю в сльозах. – Мамо, що сталося? Чому ти плачеш? – запитав Вітя. Жінка мовчала. – Бабуся? А ти, що тут робиш? – здивувався хлопчик, коли на кухню зайшла бабуся. – А я тобі казала, Люба, казала, що цим все закінчиться, – сказала бабуся до мами. – Та що ж сталося? – вигукнув Вітя. Хлопчику ніхто нічого не відповів. Вітя розгублено дивився на маму з бабусею, нічого не розуміючи

 

-Мамо, що сталося? Чому ти плачеш? Бабуся? А ти чому тут, а  не на дачі? Що сталося? – занепокоївся Вітя, побачивши маму та бабусю на кухні.

Мама плакала, бабуся сиділа і дивилася на дочку, Віті ніхто нічого не говорив.

-А я тобі, Люба казала, казала що він негідник, а ти не вірила, на цілих шістнадцять років причаївся, негідник.

Ось, ось не слухала маму, а тепер отримуй, тепер думай, он він стоїть, як його годувати-взувати-одягати думаєш? Він вже майже мужчина!

Лілю як утримуватимеш? Підросте дівчинка, бантики-шпильки потрібні будуть, блузки, сукні та спідниці, ось де ти гроші візьмеш.

Чи на маму сподіваєшся?

Так не сподівайся, мама не вічна, не розумною ти Люба як була, так і лишилася.

– Мамо, та замовкни ти … без тебе погано! – плакала Люба.

-Погано їй. Далі гірше буде на старість років без чоловіка залишитися.

-Я не стара, – вигукнула мати, – мені сорока ще немає!

-Нема, нема, та тільки Юрко щось на молодшу тебе проміняв, а ти от плач сиди, не стара вона, дивіться.

Так Вітя став дорослим.

Йому було чотирнадцять років, коли батько залишив їх з матір’ю і маленькою сестрою і пішов до коханки, ні на які аліменти розраховувати не доводилося.

Мама плакала, бабуся її сварила, оселилася в них і щодня «навчала розуму»  доньку, що та не розумна, дітей понароджувала, а от слухалася б маму…

Щоразу сідаючи за стіл Вітя відчував важкий погляд бабусі, яка підібгавши губи голосила як їй важко дісталася пенсія, на яку вони четверо тепер живуть.

От якби Люба послухала свого часу матір, та не вийшла б за цього… то зараз би як сир у маслі каталася, а не так як зараз..

Вітя намагався, при нагоді, йти з дому, щоб не слухати бабисині голосіння, мама ходила на свою нікому не потрібну роботу, за яку отримувала копійки.

– Працювала б на консервному заводі, то хоч би консервами давали зарплату, я б вимінювала на інші продукти, а так що,  нічого. На бабусину пенсію багато не поживеш.

Вітя хитався ринком, чого приховувати, видивлявся, що де погано лежить, може булку якусь чи пиріг.

-Ей, хлопче, заробити хочеш? – біля кіоску стояла тітка і дивилася на Вітю.

-Так, а що треба робити?

-Мішки з борошном перенести зможеш?

-Так.

Тітка Уляна так звали ту жінку, нагодувала хлопця, дала з собою випічки, грошей і веліла приходити двічі на тиждень, робота йому буде точно.

Так Вітя почав заробляти гроші, і в черговий раз, коли бабуся починала свою пісню про те, як вона годує всю сім’ю, Вітя просто дивився на неї важким поглядом.

Вітя дорослий, Віті чотирнадцять.

Найближчі десять років він не розгинаючись працював.

Навчався, працював, отримував освіту, на службу його не взяли, допомогла тітка Уляна, вона взагалі велику роль відіграла в долі хлопця, в порівнянні з інфантильною матір’ю, яка вічно плакала, тітка Уляна була святом, мудрою і розумною, а також вчила Вітю життя.

Сама виховувала трьох дітей і доглядала стареньку-матір, не сумувала, з учителів, так-так, перекваліфікувалася на продавця, а що вдієш? Діти з матір’ю їсти хочуть.

Через багато років зізналася що відразу, примітила Вітьку, і вирішила відгородити його від майбутнього в яке він мало не зробив крок…

Мама Віті нічого цього не знала, вона була вся у своїх пробемах, через чоловіка який проміняв її, як потім виявилося на не таку вже й молоду, але веселу та бешкетну, що була з ним на одній хвилі.

Вітя працював, навчався, познайомився з хлопцями, які займалися комп’ютерами, така дивина для того часу, почав з ними заробляти.

Підняв голову у двадцять чотири, сестрі допоміг вирости, Ліля нічого не потребувала, бабуся пом’якшала давно за рівного приймає, радиться, найкращий шматок Віті намагається покласти, годувальник.

Дівчину зустрів, начебто кохання, та чому начебто, кохання звичайно, одружився.

Квартиру треба хорошу, бабуся свою продала, всі Віті гроші віддала, інше в іпотеку влізли, і знову Віті треба піднапружитися, а як же? Він чоловік, годувальник.

Ще маму з бабусею не кинеш, сестру знову ж таки, Лілю.

Син народився, дружина вирішила другого народжувати, з декрету в декрет, і то правда, старший під наглядом, молодшому три, старшому п’ять.

Дружина запитує може їй до того часу, як діти до школи підуть, сидітимуть вдома? Підготує якраз?

Звичайно, можна і так зробити. Вітя вирішує розширитися тісно тут.

-Може не будемо цю продавати квартиру? Двоє хлопців все ж таки ростуть? – пропонує дружина.

-Звичайно не будемо, іпотеку візьмемо.

Сестра заміж зібралася, на весілля грошей треба, щоб перед сватами не осоромитися. Дав. Сестрі треба на початковий внесок, дав.

Відпустка? Яка така відпустка? Гроші самі з неба не сипляться.

Сім’ю на море на місяць, хай відпочинуть, хлопчикам морське повітря корисне, та й дружина втомилася вдома в чотирьох стінах сидіти.

Мама з бабусею вже у роках, їх у санаторій.

Сестрі треба допомогти.

Що? Друзі в Європу на море їздять.

Ну, молодці, добре, Вітя радий за них, йому не до відпусток, он скільком допомогти треба.

-Не розумний ти Вітя, ой не розумний, весь у бабусю свою, – говорила бабуся, але про що ж це вона? Він же їм старається.

-Ти що, бабусю, який відпочинок, треба брати, доки в руки йде, працювати.

Машини купив, собі та дружині, а що вона пішки дітей по гуртках водитиме?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩