Я чесно намагався допомогти дружині вилізти з кокона, в який вона загнала себе після народження дитини. Доклав усіх зусиль, але вона не збиралася нічого міняти. А я хотів повернути ту жінку, з якою одружився. Ту смішну, цікаву та активну дівчину, яка могла запалити інтерес у співрозмовнику, яка любила вбиратися та хотіла постійного потоку емоцій.

Я закохався в неї колись з першого погляду, а другий і третій тільки посилили це. Я насолоджувався нашими стосунками, мені здавалося, що ми з нею створені одне для одного.

Ми з дружиною багато подорожували, завжди знаходили собі щось цікаве і на місці не сиділи. Мені з нею завжди було добре, вона багато знала, багато читала і дивилася, завжди чимось цікавилася, залучаючи до цього мене.

Коли ми одружилися і дружина завагітніла, я був щасливий і навіть плакав від цього щастя. Мені здавалося, що моє життя ідеальне.

Але потім дружина народила і все, як обрубало. Це мене не збентежило, я її розумів, пологи, малюк, домашні справи. Нам усім треба було звикнути до нового ритму життя.

Час минав, а ситуація змінювалася тільки на гірший бік. З дружиною стало ні про що говорити, крім як про режим дня дитини та про якісь побутові питання. На себе дружина зовсім забила.

Але я пам’ятав батьківську мудрість “хочеш доглянуту жінку – доглядай за нею”. Цим я й зайнявся. Я купив посудомийну машину, робот-пилосос. Раз на тиждень до нас став приходити клінінг, вечорами я сам вставав до плити, щоб дружина про це не думала. Я знайшов няньку, щоб вона допомагала дружині протягом дня.

Але нічого не змінювалося. Дружина так само займалася якимись побутовими справами, а у вільний час залипала в телефоні. Її нічого не цікавило. Не змінили її стан ні подарований абонемент у спортзал, який вона раніше любила, ні сертифікат у спа-салон, ні квитки, що купуються мною в театр, кіно, на виставки.

Вона стала весь час бурчати, що нема чого витрачати гроші, краще вдома посидіти, хоча проблем із грошима у нас у сімʼї немає.

Я вже й тещу просив з дочкою поговорити, але вона розворушити завжди активну дружину не змогла. А я взагалі перестав розуміти, що мені робити.

Я створив їй усі умови, щоб вона могла знову стати собою. Потрібна няня – будь ласка, я сам приготую вечерю і помию посуд, треба в салон – без проблем, я все оплачу. Але ж вона не хоче.

Вона весь час проводить на дивані з телефоном. Жодної спроби чимось поцікавитися. Мамські форуми, тупі картинки, не менш тупі ігри в телефоні.

До психолога дружина йти не хоче, каже, що у неї все нормально, психує, коли я говорю, що це не так. Типу, звідки мені знати, що для неї норма.

А я знаю! Вона до пологів такою не була. Або вона постійно чудово шифрувалася, у що я не вірю, або їй потрібна допомога. Але для того, щоб їй допомогли, вона має сама захотіти прийняти цю допомогу.

Поставив перед фактом, що вона завтра йде до психолога, або буде розлучення. Я готовий оплачувати психотерапію, ліки, аналізи, обстеження – все, що завгодно, аби повернулася моя кохана жінка.

КІНЕЦЬ.