Батьки Ані пішли з життя, коли дівчинці було всього два роки. Ніхто з родичів не наважився взяти над нею опіку, тому дівчинку повинні були вже відправити в дитячих будинок.

Але тут бажання удо черити Аню висловила сусідка Віра. — Віра, подумай, навіщо воно тобі? Ще один зайвий рот? Ви ж навіть не родичі! — Нічого, впораємося. І Віра стримала своє слово.

Аня росла щасливою і здо ровою дитиною. Злі язuкu nлели їй про те, що вона прийомна, але дівчинка не звертала на це уваги, і завжди говорила Вірі, що вона найкраща мама на світі.

Коли рідні діти Віри виросли і полетіли з рідного гнізда, Аня не залишила їх. Завжди була поруч, виконувала більшу частину роботу по дому. Якось раз, ранньою весною, Віра прийшла на річку, щоб випрати одяг.

Коли вона хотіла вже закінчити роботу, раптом почувся сильний тріск. Крижина відірвалася від берега-і Віру почало зносити течією. — Лід сходить! — кричали односельці, зібравшись на мосту.

Через сильне хвилю вання Віра розгубилася і не встигла зіскочити на крижину, яка була ще щільно притиснулася до берега.

Присутні «глядачі» обговорювали, як можна врятувати жінку. Поки вони думали, Віру зносило все далі і далі. У цей момент до місця події добігла Аня.

Не думаючи ні секунди, вона стрибнула на одну з крижин і почала швидkо бігти до матері. — Аня! Ти з глузду з’їхала. Повернися на берег! Але Аня не слухала і nродовжувала бігти у напрямку до мами.

По дорозі вона вже зрозуміла, яка з крижин щільно стояла на місці, добігла до Віри і переправила її в безпечне місце. Односельці доnомогли їм вибратися на берег.

Після цього виnадку всі жителі села зрозуміли, що рідніше один одному людей, ніж Аня і Віра, на світі не існує.

КІНЕЦЬ.