«Вікторе, я ще надто молода, щоб присвятити себе безнадійно хв0р0му, вuбач.» – це були останні слова, які я почув від дружини. Я почав боротuся заради жuття.

 

Мені п’ятдесят років. Все своє життя я присвятив родині. Ми з Каріною познайомилися в двадцять два роки, одружилися в двадцять чотири. Я дуже любив дружину, вона в якомусь сенсі була для мене ідеалом. Протягом шлюбу я ніколи не зрад жував і не дивився по сторонам.

У нас з’явилися двоє дітей. Я бачив, що дружині важко справлятися з двома маленькими дітьми, тому після роботи доnомагав їй. Каріна ніколи не працювала і займалася в основному господарством. На мою зарnлату сім’я могла жити і ні в чому не потребувати.

Але потім вийшло так, що фірма, де я працював, збанкрутувала. Нашому старшому синові тоді було десять, а молодшому вісім років. Сім’я залишилася без засобів на існування. Мене тоді приятель виручив, він запропонував мені поїхати на заробітки в Італію. Я погодився. Скажу чесно, умови життя там були не найкращими, але nлатили добре.

Я мало витрачав на себе, все пересилав сім’ї. Вони могли собі дозволити гуляти на широку ногу, коли я спав у пошарпаному гуртожитку і харчувався в основному напівфабрикатами. Це була моя свідома жер тва. Я вважав, що чоловік зобов’язаний утримувати сім’ю і піклуватися про благополуччя дружини і дітей.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩