Сім’я: батько, мати, і їхній п’ятирічний син Гоша сиділи за вечерею.

– Мам, – раптом спитав син, – чому це я на тата не схожий?

– Хто тобі таке сказав?! – різко випалила матір.

– Не кричи на дитину, – приструнив батько, і тут же підколов дружину, – чи тобі є що сказати?

– Ти хоч думай, перш ніж сказати!

– Перенесла “вогонь” на чоловіка дружина.

– Ти мене у зраді звинувачуєш?!

– Якщо ти чиста, тоді чому ти нер вуєшся?

– Подивилася б на тебе, якби тебе звинуватили у подібній гидоті! Задушу гадюку, яка посміла таке дитині сказати.

– Та хто тебе звинувачує?

– Та хоч би ти!

– Нічого такого я не казав!

– Буквально не сказав, але поставив питання з підковиркою! Якщо ти в мені сумніваєшся, значить розлюбив! Чи взагалі ніколи не любив?

– А може, це ти мене ніколи не любила! – почав закипати батько. Слово за слово і нависла загроза грандіозного сkандалу. Але тут знову своє “вагоме” слово сказав Гоша.

– Мам, тату, а чого ви лаєтеся? Адже просто треба зробити мене схожим на тата. Батьки, відкривши роти, дивилися на сина.

– Як це? – першим очухався батько.

– Дуже просто. Треба для мене куnити молоток та ножівку, – пояснив син. Батьки переглянулись і витріщилися на своє чадо.

– Поясни, – нарешті зміг вимовити батько.

– Я знову в садку стільчик зламав, – зітхнувши почав свою розповідь Гоша.

– А Марина Петрівна сказала: “Ти, Гоша, зовсім на тата не схожий! Він приходить, лагодить нам меблі, а ти тільки ламаєш!”.

Тату, ти мені куnиш молоток та ножівку? Я стільчик полагоджу, і знову буду схожим на тебе. Тут батько вибухнув таким сміхом, що затремтіли шибки. А мати вnала на стілець і уткнулася в долоні обличчям.