Василіса Петрівна з самого ранку бігала по кухні. У неї було дуже багато справ, і вона була рада. Їй було досить самотньо одною, особливо у період свят. Тому вона дуже зраділа, коли зателефонував син і запропонував їй приїхати до нього на Новий рік.

Василіса не збиралася вирушати в гості з порожніми руками, тому розвинула бурхливу діяльність і вирішила з собою прихоопити багато смакот. Її невістка теж непогано готувала, але переважно воліла не морочитися. Тож Василіса вирішила забезпечити їм на Новий рік багато гарячих страв.

Перед святом вона викликала таксі. — Акуратніше з цими пакетами, не переверніть контейнер із голубцями! – переживала жінка. Чоловік свиснув. -Я особисто голубці кілька років не їв, буду їх везти з особливою обережністю. -Як це не їли кілька років? Чоловік сумно знизав плечима. -Сам готувати не вмію, а дружини немає. До речі, мене Леонід звати. -А я Василіса. Дорогою вони приємно балакали, але в центрі застрягли в пробках.

Тут у Василіси зателефонував телефон. -Мам, ти не приїжджай, тут несподівано нас з Інною запросив начальник разом відзначати. Я не можу йому відмовити. Вибач, потім побачимось. Жінка нічого не відповіла, але на очі виступили сльози. -Повертайте назад. — сказала жінка.

Вже біля під’їзду Василіса каже: -Заберіть голубці собі, інше теж заберіть. Я все одно одна стільки не з’їм… -Ні, ну я не можу… Чоловік задумливо глянув на обличчя жінки. -А давайте, поїхали до мене. Я також зовсім один! Удвох буде не так нудно. А раптом нас не просто так звела доля? Жінка несподівано вирішила погодитись.

КІНЕЦЬ.