Василь прийшов знайомитись з батьками своєї нареченої. Мати поставила на стіл кролика у сметані, грецький салат, рибку, а батько дістав домашнє ігристе. Вони сиділи за столом і весело говорили, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Це, мабуть, Віра! – зраділа його кохана Оленка і побігла відкривати. – Хто така Віра? – поцікавився Василь у майбутньої тещі. – Та старша наша донька! Через пару хвилин у кімнату увійшли Олена та Віра. Василь глянув на Віру і застиг від здивування. – Цього просто не може бути! – тільки й подумав він

 

Кажуть, що кохання за гроші не купиш, але це неправда – Василь робив це часто і зовсім не так, як ви зараз подумали.

Василь сам був із бідної родини, а розбагатів випадково, взявши винахід у старого професора.

В науку він потрапив випадково. Вчився Василь завжди старанно, і хоча зірок з неба не хапав, але був кмітливим у плані зиску, на тому й тримався.

Зі школи майже відмінником вийшов, думав піти в адвокати, щоб гроші великі заробляти, але не пройшов за конкурсом і потрапив у педагогічний, на фізику, туди всіх брали.

На третьому курсі він писав курсову і потрапив і дослідний інститут, та там і залишився – в аспірантурі навіть повчився трохи, ще до того, як винахід взяв чужий.

Цей старий професор і не подумав про патент, прізвище Василя вписував у всі свої статті, допомагав молодому обдарованому хлопцю, так би мовити. І ось Василь його обманув, коли зрозумів, що цим гроші можна заробляти. Зробив усе за дві секунди, фірму свою відкрив і закрутилося…

Молода дружина професора тричі приходила до Василя сваритися, а Василю що – у нього все шито-крито. А пані ця, сама недавня аспірантка, краще б мовчала – влаштувалася у трикімнатну квартиру на все готове, виставивши стару дружину професора, статну жінку з сумними очима. Сиди собі й радуйся! Нічого в молодої дружини не вийшло, Василь залишився при своєму.

Отож, Василь чудово знав, що дівчата люблять не за гарні очі та м’язи, хоча ними він теж старався займатися, а за радість вони люблять, за те, що робиш їх щасливими.

А яке щастя без грошей? Ні, морквинку їсти теж смачно, але після хорошого ресторану настрій куди кращий!

Він знайомився з молоденькими студентками першого-другого курсу, гарно залицявся, не шкодуючи грошей і часу, і вони його любили.

Всі як одна плакали, коли він якомога делікатніше з ними розлучався. А розлучався він із ними тому, що сам Василь нікого з них так і не полюбив.

Ось зрозуміло, як накачати м’язи – йди і тягай собі штангу, а ось як розвинути і, головне, де знайти той м’яз, який відповідає за закоханість, Василь не знав.

У душу ніхто не западав. Точніше, один раз це сталося, але давно, ще в дитинстві.

Василь тоді був у лікарні, і в тому ж відділенні була дівчинка з дитбудинку – тендітна, блакитні очі. І наче красунею вона не була, але вона викликала у Василя якесь особливе трепетне почуття. Він навіть вдавав, що все ще слабий, аби його не виписували, щоб довше побути поряд з нею.

Ніхто у його дорослому житті не викликав таких почуттів.

…Він стояв у черзі в супермаркеті, як раптом побачив її! Невисока, довге світле волосся, зібране в хвостик, темні окуляри, червона куртка.

Такі дівчата на його шляху зустрічаються по сотні щодня, але треба ж – саме в цій було щось особливе.

Василь дивився, як вона кладе в сумочку пачку льодяників і баночку води, розуміючи, що його кошик рахуватимуть ще хвилин п’ять. Рішення прийшло миттєво – він пішов слідом під здивований вигук касирки:

-Чоловіче, ви куди?

На парковці він легко впізнав її червону куртку, запам’ятав номер автомобіля – у нього була хороша пам’ять – і поїхав слідом за нею.

Знайомитись треба було швидко та яскраво, інакше можна назавжди її втратити.

Одним словом Вася закохався. І таки познайомився з нею біля її будинку.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩