Ганна Петрівна помітила, що її невістка Зоя стала дуже чепуритися і бігати кудись вечорами. – Зоя, ну і як його звуть? – запитала вона. – Кого, мамо? – Ну, того, до кого бігаєш! – Ой, та ми просто гуляємо. Він приїхав у гості до родичів, випадково познайомилися. – А він знає про Іванка? – раптом запитала свекруха. – Звичайно, все він знає. Олексій, так звали знайомого Зої, прийшов у гості приніс кошик із ягодами та пиріг. Вечір пройшов весело. Всі залишились задоволені. Та через якийсь час на порозі несподівано зʼявився чоловік Зої Володя

 

-Зоя, вам дитину приносити на годування?

-Ні, я ж казала. Відмову писатиму.

Медсестра похитала головою та вийшла. Зоя обернулася до стіни і заплакала. Матусі в палаті переглянулися і продовжили годувати своїх малюків.

Зоя приїхала вночі, народила швидко. Хлопчик три кілограми пʼятсот грам, здоровий, гарний. Зиркнувши на нього, новоявлена ​​мати заплакала, тільки не радісно якось.

-Ну, все гаразд, чого плачеш. Хороший хлопець у тебе такий, міцний. Доньку хотіла, мабуть? Нічого, прийдеш потім і за донькою.

-Я залишу його… Не забиратиму.

-Ну ось тобі маєш. Що за причина? Ти, дівко, не вигадуй, час є подумати, це ж твоя дитина, невже не шкода?

Дарина, Зоїна сусідка по палаті, сиділа на лавці із чоловіком у коридорі для відвідувачів. Розповідала, як смішно смикає носиком їхня донька, вони весело сміялися. Зайшла жінка з пакетом, попросила покликати Зою.

Даринка сходила в палату і привела Зою.

-Доню, як ти? Як син? До речі, ім’я вже придумала?

-Немає в нього імені. Нехай нові батьки називають потім, як хочуть. Залишу я його, мамо… Нікому ми не потрібні, одні на всьому білому світі.

Зоя закрила обличчя руками і заплакала. Дарині було незручно бути при такій сцені, вона швидко попрощалася з чоловіком і пішла.

-Ти не одна, дочко, я в тебе є. А Володя негідник, що тут скажеш. Це коханка його намовмла, що дитина не від нього, нагуляла ти, ось він і розізлився. Нічого, схаменеться і прийде. Ось тобі гостинець принесла, їж, молоко щоб ситне було. А сина Іванком назви.

Зоя зайшла в палату і засунула пакет у тумбу. У коридорі лунали дитячі голоси. Зоя вийшла у коридор.

-Це не мій?

-Твій..

-Давайте погодую його.

Медсестра встала і принесла малюка. Він плакав, личко було червоним від натуги.

-Ну, не плач так… Зараз матуся тебе нагодує.

Зоя невміло намагалася прилаштувати дитину. Дарина підійшла та допомогла їй. Дитина затихла, процес пішов. Обличчя Зої розпливлося в усмішці, який же він смішний, цей карапуз, пихкає, старається.

Тепер на кожну годівлю Іванка приносили мамі. Зої подобалося розглядати його носик-ґудзичок, насуплені брівки.

-Зою, це мама до тебе приходила? Приємна жінка така.

-Та ні, це свекруха. Мами не стало, коли я ще була маленька, батько гульбанив, мене тітка виховувала. Потім я вийшла заміж і переїхала до чоловіка в будинок. Добре жили, поки не завів коханку.

Пішов до неї, а мене не хоче знати. Я сама не своя була від такої новини, а тут пологи почалися.

-Куди ж ти підеш з дитиною тепер?

-Свекруха пропонує з нею жити, вона одна, чоловіка немає, син один – і той втік. Вона хороша, добра жінка, завжди до мене добре ставилася.

-Ось і йди до неї, з онуком буде няньчитися, допомога якась. А чоловік одумається і повернеться.

Зоя так і вчинила. Ганна Петрівна допомагала у всьому, внука обожнювала.

Коли Іванку виповнився місяць, з’явився батько. Зої не було вдома, у магазин пішла.

-Мамо, я з Катрусею їду на заробітки, роботу там запропонували. Ось зайшов сказати та попрощатися. І це… Грошей попросити, скільки не шкода.

-Шкода… Ти дружину залишив вагітну, негідник, вона мало дитину в пологовому будинку не залишила… Ех, ти… Немає батька, а то отримав би за такі фокуси… Грошей не дам. У мене онук росте, йому потрібніше, а ти заробиш.

Тут заплакав Іванко, Ганна Петрівна кинулася до ліжечка.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩