Коли чоловік починав говорити про те, що домашня робота дружини – це повна нісенітниця, на яку не витрачається жодних зусиль, Валентина завжди дивувалася.

– Справді, що складного в тому, щоб приготувати вечерю? — казав Василь. —Посмажив мʼясо, посолив, поперчив і готово. Поки воно смажиться, салат накришив і макарони відварив. Ось і всі справи!

Після цього з тієї області кімнати, де розташований диван, йшли міркування Василя про те, як важко йому працювати на заводі – адже яку важливу продукцію випускають – око та око потрібне. Весь час у напрузі, втомлюється бідний Василь:

– Не розумію, чим ти постійно незадоволена, свариш і свариш мене щодня! – обурювався чоловік. – Ось як не спитаю у когось із чоловіків, ніхто домашнім господарством не займається – у всіх будинок на жінках. А ти хочеш, щоб я після роботи ще й прибиранням займався або по магазинах шастав. Втомлююся я дуже!

– Можна подумати, що я не працюю і не втомлююся. Ти сам казав, що в цех від сили двічі на тиждень заходиш. А в кабінеті нічого важчого за ручку не підіймаєш. І пам’ятаєш, як ти у відповідь на мою пропозицію подивитись увечері новий фільм, сказав, що ви з хлопцями його вже на роботі подивилися? – нагадала чоловікові Валентина.

– Та я тільки від однієї відповідальності втомлююся, це ж не те, що у вас – сидите, папірці з місця на місце перекладаєте, – сказав Василь.

– Це в податковій папірці перекладають? Та у нас лише відвідувачів понад триста людей на день буває, і всі з фінансовими документами приходять – спробуй хоч в одній цифрі помилися! – відповіла чоловікові Валентина.

Але всі розмови так і лишалися розмовами. Діти приходили зі школи, треба було їх нагодувати, перевірити уроки, а то й поряд посидіти – допомогти. Прання, прасування, прибирання – цього теж ніхто не скасовував. В результаті ввечері Валентина засинала раніше, ніж голова торкалася подушки.

Останнім часом Василь почав скаржитися:

– Ти, Валю, зовсім зі мною спілкуватися перестала, все чогось крутишся, крутишся. З дітьми ще хоч розмовляєш, а повз мене проходиш як повз порожнє місце. Адже подружжя має цікавитися справами одне одного, приділяти увагу один одному.

– Якої ще уваги ти від мене хочеш, Василю? – Вранці ти встаєш, у тебе сніданок на столі, на плічках у шафі – чиста сорочка, у ящику – чисті шкарпетки.

Ти поїв, підвівся і пішов на роботу, а тарілку на столі залишив. А мені вранці ще треба дітей підняти, зібрати, нагодувати, до школи завезти. Я не щоранку чашку кави встигаю випити. Налити наллю, а ввечері з роботи повертаюся, а вона так стоїть на столі, охолола. Про вечір я вже й не говорю. Ти з-за столу одразу на диван передислокуєшся, а в мене ще справ повно.

– А я якраз про вечір і хочу тобі сказати. Ти не носилася б, як елекровіник, по квартирі, а сіла б поруч зі мною, поговорила, розпитала, як мої справи. Я б тобі розповів. Спілкування у шлюбі, Валю, дуже важливе!

І так Василь дістав дружину цими причіпками, що вона вирішила провчити його.

Тільки треба було трохи зачекати. Скоро навчальний рік закінчиться, дітей батьки Василя на місяць на дачу заберуть. Ось тоді Валентина цілими вечорами розмовлятиме з чоловіком.

Ось нарешті настало літо. Свекри приїхали та забрали дітей. Звечора Валентина поставила будильник на півгодини пізніше. Вранці встала, розбудила чоловіка, приготувала собі чашку кави і, поки Василь порпався у ванній, поїхала на роботу.

Бутерброди для себе Василю довелося робити самому.

Повертаючись із роботи, Валентина за звичкою заїхала на стоянку біля супермаркету, але потім згадала, що дітей забрали, та поїхала додому.

Коли чоловік повернувся з роботи, він застав незвичну картину: Валентина розташувалася на дивані навпроти телевізора та клацала пультом. Нарешті вона обрала собі серіал і стала уважно стежити за подіями, що відбуваються на екрані.

– Валю, а вечеря де?

– Запитав Василь, виходячи з кухні.

– Знаєш, Василю, я сьогодні так втомилася, ти пошукай щось у холодильнику.

Звичайно, чоловікові не хотілося нишпорити по холодильнику і шукати, щоб такого з’їсти, але голод не тітка. Знайшов яйця, ковбасу, посмажив яєчню. Не наївся. Зробив ще пару бутербродів до чаю. Повечерявши таким чином, Василь за звичкою попрямував у бік дивана, а він зайнятий.

– Валентино, ти чого розляглася? Подивися, на стінці біля телевізора пилюка. Витерла б! – зауважив він дружині.

– Ну, що ти, Васю, такий причіпкуватий! Пил лежить, і я полежу. Які проблеми? Не подобається – витри, і не заважай, зараз найцікавіший момент, – відповіла Валентина чоловікові.

Так минуло два дні. На третій день холодильник спорожнів.

– Цікаво, а ти сама сьогодні вечеряти не збираєшся? – спитав Василь.

– Ні, в Ольги Василівни сьогодні був день народження, вона принесла такі смачні тістечка, що я не втрималася і з’їла дві штуки. Тож увечері у мене сьогодні розвантаження. Я зеленого чаю випила, – відповіла Валентина.

Василь замовив собі піцу та з’їв її. Їв він у кімнаті, сидячи біля телевізора, розклавши піцу на журнальному стіл. Потім підвівся і пішов спати.

Минув четвертий день, коробка з-під піци так і лежала там, де лишив її Василь. Крім того, до неї додалися упаковки з-під ролів та креветок.

Василь ходив повз завали, які він влаштував у квартирі спокійно, не звертаючи уваги на безлад. Валентина робила те саме. Щовечора вона розповідала, що сталося на роботі, переказувала історії, якими ділилися колеги.

А головне – жодних зауважень Василю вона не робила. Коли упаковки від їжі, що доставляється, перестали поміщатися на журнальному столику, Василь склав їх гіркою і поставив на підлогу. Валя переступала через них, ніби не помічаючи.

Але вона все бачила: і коробки, і купу брудних шкарпеток біля ліжка з того боку, де спав чоловік, і порожні плічки у шафі, де самотньо висіла остання чиста сорочка.

У п’ятницю з ранку Валентина попередила чоловіка, що у вихідні поїде до мами – та просила допомогти на городі.

Василь навіть зрадів – цілих два дні у вільному польоті. Можна буде взяти пінного, рибки та провести день перед телевізором за переглядом передач спортивних каналів.

У понеділок Валентина поїхала на роботу прямо від батьків, тому вона не бачила, як Василь кидався по квартирі у пошуку чистих шкарпеток та сорочки.

Увечері вона так само, як і попередніми днями, прийшовши з роботи, розташувалася на дивані.

Василь не витримав:

– Ти, Валентино, страйк влаштувала?

– З чого ти взяв?

– Удома вже тиждень немає їжі, у квартирі – безлад, як у чоловічому гуртожитку, прання – повний кошик. А ти спокійно лежиш собі.

– Василю, ти чого закипів, наче чайник? Це все просто. Ти чудово сам впораєшся. Що ти хочеш сьогодні на вечерю? – Запитала Валентина.

– Пюре з котлетами, – відповів чоловік.

– Чудово. На балконі береш картоплю, чистиш, ставиш її варити. Поки вона вариться, береш у холодильнику м’ясо, прокручуєш його, робиш фарш. Не забудь додати цибулю, часник та булочку. Посолив, поперчив, котлет наробив, на сковорідку кинув, а поки вони смажаться, ти картоплю розімнеш, масла, теплого молока наллєш, і пюре готове. Все, сідай і їж на здоров’я.

– Піду спробую, – сказав Василь і побіг на кухні.

Якийсь час Валентина чула, як чоловік відкрив балкон і чимось там гримів. Потім гримнули дверцята холодильника.

– Валю, я не знайшов ні картоплі, ні м’яса.

– А ти їх купував? – поцікавилася дружина.

І тут до Василя дійшло, що Валентина його вирішила нахабно провчити.

– Цікаво, а ти думав, що продукти в будинку самі з’являються?

– Запитала дружина.

– Вареники та пельмені самі ліпляться, у сметану занурюються і тобі в рот стрибають? І білизна сама переться? І сміття, яке ти після себе залишаєш, саме прибирається? Подивися, в якому стані квартира, адже я тільки тиждень не прибирала.

Я теж працюю та втомлююся. Тож вибирай: або ти до домашньої роботи підключаєшся, або з’їжджаєш із квартири за місцем прописки – до батьків. Нехай твоя бідна мама довкола тебе танцює. Я тебе майже десять років обслуговувала, не хочу більше.

Василь зітхнув, одягнувся і вийшов із квартири. За годину він повернувся із двома пакетами продуктів. Поставив їх і почав прибирати упаковки, які лежали в кімнаті. Василь виніс сміття, увімкнув пилосос, потім узяв ганчірку і почав витирати пил.

Потім він закинув у пральну машину свої сорочки.

Після виконаної роботи Василь зайшов на кухню, і Валентина поставила перед ним тарілку з пюре і котлетами.

P.S.

Правильно кажуть: усе, що щодня робить жінка, ніхто не помічає. А як тільки вона перестає це робити, відразу стає помітно.

КІНЕЦЬ.