Василь Петрович уперше відчув, як йому поrано жилося без дружини

 

Василь Петрович приходив додому раніше за дружину. Він постійно буб онів, що вона нічого не робить по дому. Не прибирає, не готує, все він сам. Василь Петрович відчинив холодильник, а там нічого не було. Домашня буженина, холодні котлети лежали на плиті і холодний борщ. Йому довелося їсти буженину, бо нічого іншого не було. Він зробив собі бутерброд та запив усе компотом, який приготувала Марія Андріївна. Кухня стала брудною, на підлозі було липко через компот, на столі розкидані крихти від хліба та буженини.

Василь Петрович знову почав бурчати. — Ось, не прибирає Андріївна, всюди все брудно. Як я втомився від такого життя, навіть старість спокійно прожити не можу. Він вважав, що всі витрати лежать на ньому. А Марія Андріївна хоч і працює, але до хати нічого не приносить. Але насправді Марія Андріївна працювала на двох роботах. Вона nлатила за комунальні послуги, куnувала продукти, витрачала rроші на подарунки онукам.

Жінка не дивлячись на дві роботи, встигала готувати, прати та гладити речі для чоловіка. А він завжди був незадоволений. Поки Василь Петрович спав, Марія Андріївна прийшла додому. Вона прибрала сміття за чоловіком, розігріла їжу та покликала нормально вечеряти. — Ось нічого ти не робиш. На одному мені тримається сім’я. Ось ти цілими днями на роботі пропадаєш, а rроші в будинок не приносиш. І так проходив щодня, доки Марина Андріївна не зламала ногу.

Її поклали до ліkарні на два тижні. Все, що Марія Андріївна приготувала закінчилося, тепер було нічого їсти. Будинок перетворився на звалище. Василь Петрович уперше відчув, як йому поrано жилося без дружини. Він сам ходив у магазин, побачивши ціну, йому стало поrано. Тепер він почав розуміти, куди йшли rроші Марії Андріївни. Йому стало сором но. Він стільки років звинувачував дружину в тому, що вона не приносить жодної користі. Він зателефонував дружині до лікарні. — Маріє Андріївно, люба. Як ти? Я ось тобі бульйон готую, скоро приїду відвідати. Ти мене старого дурня вибач. Я стільки років тебе незаслужено лаяв. Тепер я розумію, що наша сім’я не на мені, а на тобі.

КІНЕЦЬ.