Валерій повернувся додому пізно. Він одразу попрямував на кухню, але на плиті і в холодильнику було порожньо. Валерій зайшов у зал, Надя лежала на дивані. – А що ми вечерятимемо? – запитав чоловік. – Що приготуєш те і будемо, мені все одно, – махнула рукою Надя. – А ти чому не приготувала, ти ж вдома, – здивувався Валерій. – А я тепер не буду нічого робити. Буду тільки лежати, – раптом сказала дружина. Валерій застиг, він не розумів, що відбувається

 

Сім’ю Валерія та Надії всі вважали просто ідеальною. Родичі, знайомі, друзі, колеги сусіди, говорили, що їхній шлюб просто зразок сім’ї. Багато хто заздрив.

Одружилися вони в дев’яностих. Час був важкий, жити не знаєш на що, а вони придумали весілля грати. Нічого, весілля шикарне вийшло, тільки з подарунками не дуже, майже половина конвертів виявилася порожніми. Та й багатих серед гостей не було, звідки гроші взяти.

Поступово життя налагодилося. Починали жити у маленькій квартирі, від діда дісталася. Потім придбали велику розкішну квартиру в центрі, а маленьку почали здавати. Працювали. Дохід рівний мали, непоганий. Єдиний син до інституту вступив. Другу дитину так і не завели. Переживали, що не потягнуть. Іпотеку ще довго відпрацьовувати. Все начебто добре. Відносини у родині ідеальні, син навчається. Життя вдалось.

І тут у Валерія на підприємстві скорочення. Прийшло нове начальство і почало мітлою орудувати. Нова мітла по-новому мете. От і звільнили Валерія з роботи. Не один він потрапив під скорочення. А куди тепер йти, скрізь обмеження або за стажем, або за віком. Стаж є, а вік – ви нам не підходить, молоді кадри нам потрібні.

Просидів рік без роботи. Шукав, але його пропозиції не влаштовували. Зарплата вдвічі нижча за колишню. Як же він отримуватиме менше дружини. Так не можна.

– Ну, нехай і менше. Хоч щось, – казала йому Надія, – ти ж сам бачиш, ми на всьому заощаджуємо. Іпотека, син навчається. Йому одяг потрібний, він молодий. Та й нам також не завадило б гардероб оновити.

– Ти мене не цінуєш. Я фахівець піду на таку роботу?

– Фахівцю краще сидіти вдома та не працювати.

– Навіщо ти так?

За місяць він знайшов роботу. Зарплата трохи менша, але не критично.

– Ось. Я ж говорив. Фахівці скрізь потрібні. Просто треба зачекати.

– Все добре.

Надія зраділа. Все стало, як і раніше. Але не минуло й двох місяців, як Валерій занедужав. Знову все лягло на плечі Надії. Жінка втомлювалася дуже сильно, довелося ще брати додаткову роботу. Але нарешті Валерію стало краще, можна працювати.

– Яка у нас родина хороша. Ми через все пройшли. – часто казав Валерій, – завжди один за одного. Правда, Надю?

– Так.

Все знову стало добре. Син закінчував інститут. Він вже вдома не жив. Знайшов роботу та переїхав до старої квартири. Що ще потрібно? Ще одне випробування на міцність.

Надія, повертаючись з роботи, була ожеледиця, жінка не втрималася і з ногою трапилося нещастя. Буває.

Спершу лежала в палаті, потім домашній режим. Відновлення зайняло багато часу. Після трьох місяців перебування вдома, Надія вже працювала онлайн.

– Ти довго ще лежатимеш? – Не витримав Валера, – мені набридло все на собі тягнути.

– А що ти тягнеш? По дому я все роблю. Хоч і ще важко ходити, та все на мені. Ти хоч раз їжу приготував, посуд помив? Ну так, мив, коли я в палаті ще лежала була. А ще що?

– Та гроші треба заробляти.

– А я не працюю? Сиджу вдома та працюю.

– Не видно твоєї роботи. Ось я працюю. Продукти купую.

– Ах не видно! А хто оплачує комуналку? Я. Хто сину за навчання, знову я. І поміть не з твоїх грошей. Ну не можу тільки до магазину сходити.

– Ти це… хватить вже вдома сидіти.

– Що? А як те, що ми завжди один за одного? Ти ж сам говорив – “ми через все пройшли.” Видно ще не через усе.

– Ти не пересмикуй.

– Це ти не пересмикуєш. Згадай, як ти без роботи сидів, як занедужав. Жодної копійки не заробляв. А я працюю! Розумієш, з дому працюю та заробляю. Хочеш відчути, як мені було, коли ти сидів без роботи? Добре. Завтра і почнемо. Поміняємось ролями. Я безробітна та занедужала, а ти один за все відповідаєш.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩