Олена посмажила соковиті котлетки, коли з роботи повернувся її чоловік Олег. Він помітив, що Олена була сама не своя. – Кохана, що сталося? – занепокоївся Олег. – Нічого. Сідай вечеряти, – відмахнулася жінка і підсунула тарілку з вечерею. Чоловік, допитувався, що відбувається, але Олена лише відмовлялася. – Я піду у кімнату, погано себе почуваю, – раптом сказала вона. – Так, звісно. Відпочивай, – захвилювався Олег. Олена прийшла у кімнату, сіла на ліжко, а в голові була тільки одна думка: – Говорити Олегу правду, в жодному разі не можна

 

– Вітя, в чому справа? – схвильовано запитала Олена Василівна.

Вона подивилася на десятирічного сина, курносого, з короткою стрижкою і зеленими, мов малахітовими очима, які він старанно ховав, дивлячись куди завгодно, тільки не на неї.

– Все нормально, – буркнув Вітя.

– Нормально, звісно… Я ж бачу! Ти з батьком два дні не розмовляв, а вчора, так і зовсім, почав грубити, – вона важко зітхнула, намагаючись говорити спокійно, а потім попросила: – Розкажи, що між вами сталося, будь ласка.

– Та він! Такий… – почав жестикулювати Вітя.. – Ось у Михайла тато…

– А що в Михайла?

– Все йому купує: телефон останньої моделі, класний самокат… А на день народження вони в розважальний центр ходили. Батько йому конверт з грошима дав і сказав, витрачай куди хочеш. Михайло у магазині набрав повний кошик усякої всячини! Нас пригостив…

Віктор зітхнув і замовк.

Олена Василівна дивилася на сина з подивом, не знаючи, як реагувати. Нарешті вона відкинула з чола пасмо світлого волосся і не своїм голосом запитала:

– Що ж ти замовк? Значить, у Михайла тато хороший, тому що все йому купує, а в тебе – ні?!

У кухні запанувала тиша, що порушується лише мірним цоканням настінного годинника. Вітя опустив голову і мовчав.

– Знаєш, що я тобі скажу – не в грошах щастя, – викарбувала Олена. – Сподіваюся, батькові ти нічого такого не казав?

– Ні…

– І не здумай! Тато засмутиться, адже він тебе дуже любить… І тебе і Катрусю.

Вітя спідлоба глянув на неї і кивнув. За його виразом обличчя Олена зрозуміла, що син не на жарт ображений і, зважаючи на все, не вірить її словам.

– Іди мої руки, та клич Катрусю до столу, – попросила вона. – На обід у нас пюре із котлетою. Тато вчора готував допізна, старався…

Провівши сина поглядом, Олена закрила обличчя руками. Було чути, як Вітя гукнув сестру, що весь цей час захоплено малювала новими фарбами, потім увійшов у ванну, і за кілька секунд зашуміла вода. Олена Василівна мовчки сиділа на простенькому табуреті, що стояв біля кухонного столу, і думала про своє життя. Вона знала, що колись Вітя буде порівнювати свою сім’ю з сім’ями однокласників, знала, але не думала, що це станеться так скоро і чому їй буде так важко.

– Як же ти швидко виріс… – зітхнула вона, поправляючи кінці домашнього ситцевого сарафану. Олена озирнулася і чомусь згадала своє дитинство, а на губах з’явилася сумна усмішка.

***

Олена виразно представила однокімнатну квартирку, в якій вони тулилися разом із сестрами, батьками та бабусею. Згадала і сонячний липневий ранок. У канікули Оленка почувала себе найщасливішою дівчинкою на світі: схоплювалася зранку, швидко їла манну кашу, дбайливо зварену мамою на всю велику родину, а потім, миттю збиралася на вулицю, де чекали пригоди.

– Оленко! Візьми із собою хліба! – гукала їй навздогін мама. І Олена стрибала їй назустріч на, а потім, мчала на вулицю, притискаючи до себе скоринку хліба, обгорнуту газетою.

Додому вона заглядала, щоб попити або прихопити із собою ще хліба, посипаного цукром, а якщо пощастить, то намазаного варенням. Після чого підстрибом бігла до подружок…

У неї не було телефону, самокату, та й велосипеда теж не було, навіть найпростішого чи купленого з рук. Олена знала, що батьки працюють, і гроші дістаються не просто так, знала, що на день народження мама з татом накриють святковий стіл з нехитрими частуваннями, дозволять запросити подружок і обов’язково приготують подарунок. Невеликий, зате від усієї душі.

***

Олена та Олег Бондаренки жили у невеликому промисловому містечку. Не сказати, щоб вони були бідні, проте дозволити собі поїздку на море або купувати дорогі речі не могли. Олена працювала на місцевому підприємстві в лабораторії, а Олег працював водієм автобуса. Отримували небагато, але на життя вистачало. Заробити більше в крихітному містечку, де знайти хорошу роботу було непросто, вони не могли.

Олена любила свою сім’ю і старалася щосили, щоб діти і чоловік були щасливі. Здавалося, все в них добре, рівно до тих пір, поки не відбулася розмова з десятирічним сином, який, як з’ясувалося, ображений на батька.

Олена згадала, як Вітя неодноразово натякав татові на те, що непогано б мати новий велосипед чи купити телефон краще, але Олег лише хитав головою, пропонуючи вибрати подарунок подешевше…

***

Повернувшись на кухню, Вітя кинув невдоволений погляд на молодшу сестру і сів на табуретку.

– Завтра у тата вихідний, можна піти до парку, прогулятися, – запропонувала Олена Василівна.

– Ура! – Зраділа шестирічна Катруся, від чого світлі хвостики на її голові почали розгойдуватися.

– Не хочу, – буркнув Вітя.

– Все сердишся?

– Скоро випускний. Ми збиралися на озеро з класом, – тихо сказав він. – Ти зможеш?

Олена задумалася.

– Пам’ятаю, пам’ятаю… Наступної неділі?

– Ага.

– Мені виходити на зміну, а ось тато зможе.

Вітя швидко працював ложкою, уминаючи соковиту котлету. Почувши слова матері, він зупинився, наче роздумуючи над чимось, а потім неохоче кивнув.

– Можна я також поїду? – запитала Катруся.

– Ти ще в садок ходиш, до школи не доросла! – фирикнув Вітя і відвернувся.

Того вечора Олена була сама не своя. Олег, повернувшись з роботи відразу помітив неприємне. Він допитувався, але Олена лише відмовлялася, розуміючи, що говорити правду в жодному разі не можна. Пославшись на погане самопочуття і втому, вона лягла спати раніше.

Сон не йшов. Всю ніч вона провела, повертаючись з боку на бік, і не розуміла, де ж припустилася помилки. Вітя не був розпещений, знав, як їй здавалося, що гроші в сім’ї з’являються не просто так, і ніколи раніше не ображався на відмову щось купувати. Але тепер все змінилося … Насилу відігнавши від себе погані думки, Олена нарешті заснула.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩