Валентина заслабла, а ввечері раптом згадала, що немає ж нічого на вечерю! – Васильку, чуєш, постав каструльку на плиту, – сказала вона чоловікові. – Дістань із морозильника курочку й закинь – нехай звариться. Хоч бульйону поп’єте гаряченького. Валентина лягла на подушку й непомітно для себе заснула… Прокинулася вона від того, що її будив чоловік. – Валечко, щось міцно ти заснула, – сказав Василь. – Тобі їжу сюди принести чи зможеш до столу встати? – Я ж не зовсім вже слаба, встану, – сказала Валя. Вона зайшла на кухню, глянула на стіл й оторопіла від того, що побачила

 

Валентина поправила на письмовому столі серветку, яку сама колись зв’язала гачком. Посунула на середину вазу. Потім підійшла до ліжка, поправила подушки, що лежали гіркою одна на одній, і зітхнула.

Скоро має приїхати господар цієї кімнати, її єдиний син, Олександр.

Довго у них із чоловіком не було дітей. Вже Валентина звикла до думки, що не судилося їй. Але до тридцяти п’яти років вона завагітніла і народила довгоочікуваного малюка.

Все віддала вона синочку. І ось тепер він закінчив навчання в університеті і працюватиме у сільській школі вчителем.

Валентина не могла дочекатися дня, коли нарешті зможе обійняти свого Сашка.

Вона вже уявляла, як піде сватати йому наречену, жваву дівчину Галю, яка жила поруч із її сестрою.

Вона вже встигла натякнути матері Галі, що хотіла б поріднитися з ними. Та була й не проти. І Валентина жила мріями, чекаючи свого сина.

…День видався похмурим, але було жарко. Василь глянув на затягнуте хмарами небо й подумав, що не завадив би дощ, щоб освіжив землю, яка скучала за вологою. Він вирішив підправити паркан, що покосився.

Валентина стояла поруч із чоловіком, допомагала йому, а сама нахвалювала майбутніх родичів та їхню доньку.

У душі вона трохи переживала, що скаже син із цього приводу.

Але була впевнена, що заперечувати він не стане, адже, приїхавши на зимових канікулах, він сказав матері, що в місті дівчини не має.

І ось раптом почулися голоси, і, відчинивши хвіртку, на подвірʼя зайшов Олександр із двома валізами в руках.

– Ось ми й приїхали. А це мої батьки, Надю, – промовив він, обернувшись до дівчини зі світлою косою, яка стояла за ним із букетиком квітів.

– Синочок! Приїхав! – сплеснувши руками, Валентина побігла назустріч синові і обняла його. – Нарешті, я так зачекалася!

– Здрастуй, тату!

Олександр потис руку батькові, і вони міцно обійнялися.

Потім син швидко обернувся.

– Матусю, тату, познайомтеся. Це моя наречена.

– Надя, – ніяково привіталася дівчина і опустила очі.

– Як наречена? Та хіба ж у тебе була наречена? Коли ж ти встиг її знайти? – розгублено промовила Валентина, розводячи руки в боки.

– Ну, не було, а тепер є. Хіба це довге діло? – сказав Василь, узяв одну валізу і подався до хати.

Мати на ватяних ногах пішла за ними.

– Ось це і є наш дім, Надю. Мені пропонували роботу у міській школі, де я проходив практику, але я відмовився. Мені більше до душі життя в селі, аніж вся ця міська метушня.

– А ти впевнений, синку, що твоїй нареченій сподобається наше село і наш будинок? – з гіркотою спитала Валентина.

– Впевнений, мамо. Але більше я впевнений, що ти трохи відійдеш і згодом полюбиш Надю. Вона чудова, добра і тобі сподобається. Ти ж у мене тямуща, – сказав Олександр, обіймаючи матір.

– Головне, синку, щоб вона тобі подобалася. Тобі з нею жити, – висловив свою думку й батько.

За обідом здебільшого говорили Василь із сином. Дівчина ніяково мовчала, помічаючи на собі допитливий погляд хазяйки будинку, яка, насупившись, накрила на стіл, потім сіла і не доторкнулася до їжі, тільки смикала пальцями край фартуха й важко зітхала.

– А ти чому не їси, мамо? – запитав Олександр і погладив рукою матір по плечі.

– Сита вже! – сухо відповіла йому мати і спідлоба подивилася на дівчину.

– Дякую, все було дуже смачно, – сказала Надя, і, вставши з–за столу, хотіла прибрати посуд.

– Не треба, я сама приберу, втомилися, мабуть, з дороги. Синку, покажи нареченій вашу кімнату, – промовила Валентина, навіть не подивившись у бік сина.

Коли молоді пішли у кімнату, забравши свої валізи, Валентина подивилася на чоловіка.

– І чого ти мовчиш, батьку? Ти не збираєшся поговорити із сином?

– Валю, він уже дорослий, коли ж ти зрозумієш це? А якби він у місті залишився? Тоді ти б його рідко бачила, можливо, раз на рік. Радуйся, що хоч так.

Валентина розплакалася.

– Він же ж один в мене. Про кого мені турбуватися? Ти бачив її руки? Та хіба вона зможе лопату тримати? Адже ж неодноразово це доводиться робити на селі. І картоплю посадити, і город покопати. Сама теж ніяка, слаба.

Прийшов Олександр.

– Мамо, ну чого ти розплакалась? Що трапилося?

– Синку, ну не підходить вона тобі. Нехай трохи погостює й поїде. Не зможе вона жити у селі. Навіщо їй тобі життя псувати й собі?

– Я не молодик вже безвусий. Може, досить мною опікуватись? Ми з Надею все обговорили до найдрібніших подробиць і приїхали.

– Як же ж так, синку? Я ж тобі й наречену вже придивилася.

– Мамо, хіба я просив тебе наречену мені знайти? Не потрібний мені ніхто, окрім Наді. Я люблю її і лише з нею бачу своє майбутнє.

Поцілувавши матір, Олександр подивився на Надю, яка вийшла з їхньої кімнати.

– Ходімо? Ми прогуляємось трохи. Я наші місця покажу моїй Надійці.

– Що ж це таке, Васильку? Хіба ж про таку невістку ми з тобою мріяли? Хіба думали, що єдиний син білоручку приведе у батьківський дім? – плаксивим голосом почала говорити чоловікові Валентина, як тільки молоді вийшли.

– Ти, Валю, наперед не забігай. Стривай трохи. Може, вона ще зовсім і не така погана? Чоловік тільки приїхав. Нехай звикне трохи.

Довго ще сиділа Валентина, витираючи сльози, що бігли з очей, і тихенько плакала.

Олександр зі своєю нареченою незабаром вийшли на роботу. Прийшовши додому, Надя намагалася якось допомогти у приготуванні їжі, прибиранні будинку. Але Валентина не підпускала її до плити. Казала, що сама впорається. А сама ревно стежила за тим, як дівчина поприбирала, чи скрізь витерла пилюку. І якщо та щось переставляла на інше місце, то господиня демонстративно ставила на колишнє місце і говорила, що вона ще жива і не має чого свої порядки наводити.

Вийшовши у двір, вона перевіряла чистоту випраних сорочок сина, нюхала їх, чи пахнуть вони свіжістю.

Бачачи таке ставлення до себе, Надя засмучувалася.

– Потерпи, Надійко, мине час, і мати заспокоїться. Вона в мене добра, – говорив Олександр своїй нареченій.

Коли почалася шкільна пора, роботи побільшало. Зробивши справи по дому, допізна засиджувалася Надя за перевіркою зошитів та написанням планів до уроків. Але все ж таки часто їй доводилося чути бурчання і зітхання господині будинку, які її дуже засмучували.

Одного дня Валентина заслабла. Вона сама не могла зрозуміти, що з нею. Вдень вона відчула себе зовсім недобре й лягла у спальні на ліжко.

– Ех, Валю, Валю, довела ти себе цими непотрібними переживаннями. Як син приїхав, у тебе жодного дня не було радості на обличчі. Ходиш вічно похмура, – відчитував дружину Василь.

– А чому мені радіти? Єдиний син так зі мною вчинив. Хіба я це заслужила? – плаксивим слабим голосом відповідала вона чоловікові.

– Пий чайок. Я ось заварив з ромашкою, – сказав той, подаючи їй кухоль з ароматним чаєм.

Валентина згадала, що немає нічого на вечерю.

– Васильку, чуєш, постав каструлю на плиту. Дістань із морозильника курочку, закинь, нехай звариться. Хоч бульйон поп’єте гаряченький. Незабаром і Сашко прийде з роботи з цією своєю…

Валентина лягла на подушку. Після чаю її розморило. Вона непомітно заснула…

…Прокинулася вона від того, що чоловік трусив її за плече:

– Валечко, щось міцно ти заснула. Тобі їжу сюди принести чи зможеш до столу встати?

– Я ж не зовсім вже слаба, піднімуся.

Вона зайшла на кухню, глянула на стіл й оторопіла від того, що побачила.

На неї чекав наваристий курячий суп з домашньою локшиною. Свіжий хліб апетитно манив своєю рум’яною скоринкою. На тарілці солоні огірочки і квашена капуста!

– Ой, яка краса! Мабуть, Наталка забігала.

Батько й син перезирнулися.

– Помиляєшся, люба, це наша майбутня невістка все приготувала, – підморгнувши дружині, сказав Василь і, взявши скибку хліба, почав їсти.

Від подиву Валентина впустила ложку. Надя скочила і подала їй чисту.

Суп справді був смачний.

– З’їжте огірочок, апетит підніметься, – сказала Надя і посунула до неї тарілку з огірками.

На столі у вазі був запашний мед. Попивши з медком чай, заварений із листям малини, Валентина відчула себе краще. Виявилося, що після уроків Надя зайшла до колеги по роботі по мед. Ті влітку ставили в саду кілька вуликів.

Допізна провозилася Надя у кімнаті. І посуд помила і прибрала.

– Ти б спати лягла, Надійко, завтра рано вставати, на роботу зранку, – сказала Валентина, збираючись іти спати.

– Встану, мені не звикати. А завтра – вихідний. Як ви себе почуваєте? Не краще вам?

– Краще, дякую.

Коли Надія пішла у свою кімнату, чоловік сказав:

– Ось бачиш, казав я, щоб ти не робила поспішних висновків. Старається дівчина. І готує смачно, і хліб уміє пекти. Чим тобі вона не догодила?

– Якщо вона хоче мене цим задобрити, то не вийде! Своїй думці я не зраджу, – твердо відповіла чоловікові Валентина.

Похитавши головою, той нічого їй не відповів.

Наступного дня Валентина прокинулася зарано. Вона б ще полежала, але вчора корова ввечері залишилася не подоєною. Сьогодні вже не можна залишати.

Вийшовши на подвір’я, вона побачила чоловіка, який стояв біля паркану.

– Валечко, ну навіщо ти встала? Полежала б ще день, – пробурчав той, побачивши її.

– А ти чого тут так рано? Як мені лежати? Ласунка моя вчора не доєна залишилася. Сьогодні як відпущу в череду, не подоївши?

Василь посміхнувся.

– А з чого ти взяла, що її вчора не подоїли?

– Подоїли? Ну й добре! Молодець, Наталка! Згадала вона про сестру, – зраділа Валентина.

Наталя була її двоюрідною сестрою, молодшою на десять років. Жила вона від них через два будинки і завжди допомагала сестрі, коли було потрібно.

– А до чого тут Наталка? Не вона ж доїла.

– А хто? Ніна, чи що? – здивовано перепитала дружина, подумавши про ближню сусідку.

– Та доїла, що й сьогодні доїть. Яка ж ти нездогадлива! Надія вчора доїла і зараз теж доїть. Сама встала рано, ніхто її не будив.

Не повіривши чоловікові, Валентина пішла в сарай. Прочинивши тихенько двері, вона почула тихий спів і звук у відрі молока.

Схвильована Валентина підійшла до чоловіка:

– Васильку! Ласунка її підпустила до себе. Молодець, Надя! Виходить, я була неправа?

– Так а я ж про що тобі казав? – похитав головою Василь.

Із сараю вийшла Ласунка, а за нею Надія. Побачивши хазяйку, вона протяжно замукала.

– Доброго ранку. Ви навіщо так рано встали, я б сама впоралася, – посміхнулася Надя.

– Якби я знала, що ти хазяйнуєш, то хіба б я встала? – відповіла їй Валентина.

– Ходімо, моя люба, я тебе проведу, – поставивши відро на лавку, Надя накрила його марлею і пішла за Ласункою надвір.

Валентина, піднявши край марлі, здивовано сказала:

– Бач ти, більше, аніж я, надоїла.

Чоловік усміхнувся:

– Тобі ніяк не догодиш. Шукаєш привід, щоб причепитися.

– Та я рада, Васильку. Рада дуже, що вона така хазяйська виявилася, – винним голосом почала виправдовуватися Валентина.

З рушником у руках на ґанок вийшов Сашко.

– Доброго ранку, батьки. А Надю не бачили? – потягнувшись, спитав він.

– Доброго ранку, синку. А ти що, не чув, як вона встала? – сказала йому у відповідь мати.

– Мамо, Надя мені поки що не дружина, а тільки наречена, і спимо ми з нею в різних кімнатах. Надя спить у моїй кімнаті, а я в дідовій.

Здивовані почутим батько з матір’ю перезирнулися.

– Як так?

– Отак. Ми вирішили так пожити якийсь час, поки весілля не зіграли. Заодно і свої почуття перевіримо на міцність. Зазвичай, зіткнувшись із побутовими проблемами багато хто відразу розходиться, не витримавши повсякденних турбот.

– Ти жартуєш, синку?

– Ні, мамо, не жартую.

– А як же її батьки? Як вони дочку відпустили, отак спокійно з хлопцем, якщо вона не дружина йому?

– Батьків вона не бачила ніколи. Батька свого не знала. Мати вийшла заміж і поїхала, залишивши дівчинку з бабусею. Спочатку писала листи, гроші надсилала. Потім перестала. Багато років про неї нічого не було відомо. Надю виростила бабуся. Її не стало, коли Надя навчалася на четвертому курсі. Сестра матері одразу заявила свої права на будинок і вказала Наді на двері.

Коли я запропонував поїхати зі мною, Надя спершу відмовилася. Не хочу так, сказала, не по-людськи це. Вона планувала поїхати у своє село, але дізналася, що в бабусиному будинку тепер живе її тітка. Тому вона погодилася приїхати. Тим більше, якби вона одразу не приїхала, то втратила б роботу. У районі була ще одна кандидатура на місце вчительки початкових класів у наше село. Вона хотіла пожити у когось, знявши кімнату. Мені не сподобалася ідея. Я сказав, щоб вона пожила у нас.

– Господи, та хіба ж так можна? Рідну племінницю виставити з дому! – скрушно похитала головою Валентина.

– Немає в людей зараз ні співчуття, ні совісті, – промовив Василь, коли син закінчив свою розповідь.

– А я до твого приїзду твою кімнату підготувала. У дідову кімнату, ти ж знаєш, як його не стало, я рідко заходила.

– Не хвилюйся, мамо, там порядок. Надійка зробила мені затишок. Гаразд, я збігаю на річку.

Коли син пішов, Валентина не витримала. Вона вирішила перевірити, чи їм правду сказав син.

Так і є. У кімнаті покійного батька було прибрано. На стільці, біля ліжка, лежав акуратно складений одяг сина. На старенькому столі стос книжок. Декілька загальних зошитів, ручки й олівці. Жодних ознак присутності жінки. Типова холостяцька кімната.

А в колишній кімнаті Сашка на столі стояло невелике дзеркальце і деякі предмети жіночої косметики, флакон парфумів, гребінець, різні шпильки для волосся.

У вазі стояв гарний букет бузкових хризантем. На спинці ліжка був рушник. Відкривши дверцята шафи, Валентина побачила сукню, що акуратно висіли на вішачках, і два костюми.

Похнюплена, вона вийшла з дому.

– Ну, що, задовольнила свою цікавість? – запитав її чоловік.

Вона не придумала, що йому відповісти.

Василь одразу полюбив Надю і почав називати донькою. Валентина довго ще чинила опір, мабуть, все-таки не лежала її душа до приїжджої…

…Якось пішла вона провідати свою старшу сестру і спізнилася. Повернулась додому, а до неї налетіли пізні гості. Сусідки заглянули попити чайку й поділитися новинами. Але Валя знала, що їм цікаво подивитися, як прийме їх нова сусідка.

Сама ж хазяйка будинку заметушилась. Вже, мабуть, і вечері нема, чим би пригостити цих цікавих, щоб потім не понарозказували всім сусідам казна–що.

Але Надя привітно запросила гостей до столу і поставила велику миску вареників з картоплею та грибами, а до них і густу сметанку, не кажучи вже про соління та маринади.

Сусідочки поїли вареники, розхвалюючи, які вони ситні та смачні. І зазначили, що гарно зліплені, майстерно.

Після сказаних ними слів Валентина випросталася на стільці і, з гордістю поглядаючи на Надю, сказала:

– А ви що думали? Моя Надійка будь-кому урок дасть, не тільки в школі, а й у кулінарії.

Через день Валентина урочисто подарувала Наді обручку зі смарагдом, яка перейшла до неї у спадок від матері, а тій від бабусі.

– Краще за тебе, дочко, своєму синові дружину я не знайду. Не ображайся на мене, якщо щось зі зла сказала.

На осінніх канікулах зіграли весілля Олександра та Надії. Уся вулиця гуляла три дні. На весілля прийшли й батьки першокласників, які одразу полюбили свою молоду вчительку…

КІНЕЦЬ.