Вадим був занадто м’яким, все зробив сам, вночі підгузник дитині поміняв і молочну суміш розігрів. Тому Ліза пішла до чоловіка своєї мрії. Краще б вона цього не зробила

— Ну що ти за людина? — обурювалася Ліза. — Я подзвонила запитати твою думку, А ти хочеш, щоб знову я приймала рішення? Вона ще якийсь час повчала чоловіка, а я думала, що інші на її місці були б вдячні своєму чоловікові за беззастережну довіру. А ця?! І чого їй не вистачає?
Хороший же хлопець їй дістався. Ліза закінчила розмову. — Чому ти так різко з ним говорила? — Тому що він мямля. Я ж ясно запитала, чи не буде він проти, якщо я залишуся переночувати у подруги. А він, якщо ти хочеш, сонечко, бла-бла-бла. Він — то чого хоче? Не розумію я його.
— Очевидно, він хоче, щоб тобі було добре. Як довго він цього буде хотіти, з урахуванням твого ставлення до нього, я не знаю. — Буде так довго, як я захочу, не сумнівайся. — Ой, не довелося б тобі потім каятися, подруга. Про дитину подумай. Вадим же хороший батько.

— Ні, — розсміялася Ліза, — він хороша мати. Чесне слово, носитися з донькою як квочка. Навіть ночами мені вставати не доводиться, він і підгузник їй поміняє і суміш розігріє. Мені мужик потрібен поруч, розумієш? Скеля! Після цієї розмови пройшов всього рік, а Ліза вже була з іншим чоловіком. Ні, перший чоловік її не кидав. Навпаки, це Ліза знайшла чоловіка своєї мрії. Навіть заборонила Вадиму бачитися з дитиною.

— Навіщо дитині взагалі знати, що тато у неї не рідний? Це ж ст рес для неї! Вадим змирився і усунувся. Руслан був повною протилежністю Вадима. Він «вирішував» абсолютно все.

Стежив, щоб Ліза добре прибиралася, щоб їжа завжди була готова в строк, щоб вона не надто відволікалася на всяких там подружок і якусь там йогу. Вся увага Лізи повинно було бути направлено виключно на чоловіка. Про те, щоб в чомусь допомогти дружині не було й мови.

Руслан приносив гроші і вважав, що цього більш, ніж достатньо. Навіть тарілку за собою в умивальник покласти не вважав за потрібне. У них народилася ще одна дочка. Але навіть після цього Руслан свої погляди не переглянув. Від справ, що навалилися на неї, характер у Лізи став не став м’якшим.

Вона стала влаштовувати чоловікові сцени. І той прийняв рішення Лізу kинути. Виставив Лізу і навіть аліментів не платить. Ліза перебралася назад в свою комуналку. І живе на аліменти від Вадима. Вона спробувала віддати старшу дочку Вадиму.

Але той рішуче відмовився: — То ти забороняєш мені бачитися з дитиною, то зовсім віддаєш! Так не можна! Вона не іграшка, та й зі мною так чинити теж не потрібно. — Бач ти, — скаржилася мені Ліза. — У хлюпика зубки прорізалися. І що ж мені так на мужиків не щастить?!

КІНЕЦЬ.