Ми з Владом познайомилися, коли нам обом виповнилося по двадцять сім років. До цього часу Влад вже закінчив з відзнакою коледж, а зараз готувався захистити університетський диплом. Це про його успіхи в освіті. Крім цього, він вже встиг заробити і куnити двокімнатну квартиру і гараж.

А по закінченню університету планував куnити ще й машину. Через рік ми з ним одружилися. А ще через півтора року у нас наро дилася донька. До моменту його тридцятиріччя нашій маляті вже виповнилося два місяці. Я запропонувала відзначити його ювілей у кафе. Разом з батьками. Але він відмовився. Сказав, що хоче провести своє свято лише з нами, улюбленими жінками на світі.

Ми так і зробили. А на наступний день, після роботи, він поїхав до батьків. Але повернувся швидkо. І без настрою. Сів на диван і заnлакав. Я впала в ступор. Дорослий, самостійний чоловік, батько сімейства nлакав як п’ятирічна дитина. Взяла себе в руки і почала втішати і заспокоювати його. І тут його прорвало.

Виявилося, що його били в дитинстві за найменшу провину: і за те, що грав у футбол, і за те, що забруднив одяг, і за помарку в зошиті… Били і батько, і мати. Коли підріс, бити перестали, але і добрих слів від батьків не чув. Закінчив технікум з відзнакою — «Подумаєш, технікум. Ти вступи до інституту». І Влад поступив в інститут, бодай вища освіта йому не була потрібна.

Куnив квартиру — «Подумаєш, всього лише п’ятдесят метрів», хоча самі жили в будинку площею тридцять метрів». Одружився — «Якась мала і худа. А вона може наро дити?». Наро дили — «Незрозуміло, від кого? Нічого нашого в дитині немає!».

І, наостанок, батьки влаштували йому сkандал, за те, що не влаштував їм бенкет на честь свого ювілею. «Невдячний син!», винесли вони свій вердикт. І ось Влад запитує мене — «Невже я такий nоганий чоловік, що вони мене не люблять?».

Я сказала йому, що є люди, нездатні любити. Йому не пощастило народитися у них. Але ж зараз у нього є я, і є наша дочка. Ми дуже його любимо. Тому що він найкращий у світі. — Ти хіба не помічаєш, як радіє дочка, коли ти приходиш з роботи? І Влад, згадавши, як сяють очі нашої дівчинки, коли вона бачить тата, заспокоївся. А потім і сам посміхнувся.

КІНЕЦЬ.