Олена завжди знала, що їй дуже пощастило із чоловіком. Друзі та колеги теж рахували, що у них щаслива родина.

Вони з Антоном одружені майже десять років і всі ці роки сповнені щастя. Антон уважний і люблячий чоловік часто дарував дружині квіти, дбає, частенько зустрічає з роботи.

Олена викладала у школі. За всі роки сімейного життя їхнє кохання не згасало, а тільки ставало міцнішим.

І здавалося, що все добре, але дітей у них не було. Не могла Олена мати дітей.

Олена вже кілька разів пропонувала чоловікові:

– Антоне, давай візьмемо малюка з дитбудинку. Навколо стільки самотніх діточок, а ми можемо зробити когось із них щасливим…

– Зрозумій, Олено, я хочу свою дитину. Хочу, щоб він був схожий на тебе, з такими ж гарними очима і твоєю посмішкою. Давай ще почекаємо, може, щось вийде у нас, – казав чоловік.

Олена зітхала, вона знала, чекати нема чого, вона відчувала, що народити не зможе. Але згодом сподівалася вмовити чоловіка взяти дитину на виховання.

…Того дня в Олени був день народження. Вона прокинулася з хорошим настроєм, знала, чоловік обов’язково щось їй подарує.

Вона вийшла на кухню. Антон уже приготував смачненький сніданок, на столі стояла коробочка з каблучкою і величезний букет троянд.

– З днем народження, кохана Оленко! Нехай у тебе буде все добре, а я постараюся тебе не розчаровувати! Я тебе дуже кохаю! – з усмішкою радісно привітав її чоловік.

– Дякую любий! Я теж тебе кохаю!

Після сніданку вони зазбиралися на роботу, але тут у чоловіка раптом задзвонив телефон.

Виявилося, що йому терміново треба їхати у відрядження на пару днів. Таке бувало часто, така в нього робота й посада. Олена засмутилася:

– Антоне, а ми ввечері збиралися в ресторан…

– Ну що ж зробиш, приїду, потім сходимо. А сьогодні ти, напевно, з колегами відсвяткуєш свій день народження.

Після уроків Олена з колегами трохи відзначили в кафе. Всі захоплювалися її чоловіком:

– Яка ж ти щаслива Олено, завжди з подарунками? Який уважний твій Антон, просто ідеальний чоловік.

Олена не поспішала додому. Антон був у відрядженні і вона вирішила пройтися, трохи провітритися.

Вона йшла і посміхалася своїм думкам із букетом, який подарували їй колеги.

Аж раптом сталося несподіване! Вона повернула голову і побачила свого чоловіка!

Він виходив з магазину з якоюсь жінкою і вів за руку хлопчика років трьох…

Олена очі вирячила від побаченого!

Вона все зрозуміла – він зраджує її, і дуже схоже на те, що це його син.

Ще не думаючи, що вона скаже і зробить, Олена швидко підійшла до чоловіка, і її найгірші припущення підтвердилися. Хлопчик був дуже схожий на Антона…

– Антоне, оце таке твоє відрядження? – ошелешено запитала вона чоловіка, який теж здивувався і трохи розгубився.

– Ну ти ж не можеш народити дітей, а я завжди хотів свою дитину. Це не секрет. Так, це мій син, Тимко.

Ці слова чоловіка були для неї справжньою зрадою:

– Міг би й чесно сказати, що в тебе є друга сім’я, я б тебе відпустила… – сказала Олена і швидко пішла геть…

Олена дуже важко переживала розлучення, було б набагато легше, якби чоловік гульбанив, сварився. І як він міг так прикидатися? Олена цього не розуміла. Звичний світ для неї зник.

Вона машинально ходила на роботу, проводила уроки, їла, приходила додому і лягала спати. Вона ніби розучилася радіти.

Але час зробив свою справу, та й колеги і рідні підтримували Олену.

Знову її життя нормалізувалось. Тільки рідше стала вона посміхатися. Застигли в очах сум і туга…

Минуло трохи більше року, як одного вечора пролунав дзвінок телефону. Олена почула голос колишньої свекрухи.

Та була дуже схвильована:

– Олено, це я… Антон із Катею їхали на дачу і опинилися на узбіччі… Обох немає… Ох, Господи… Я зараз у лікарні, вони тут, але допомогти їм не змогли…

– Що?! Як?! А де їхній Тимко? – Олена не знала, що робити.

– Тимка вони залишили в мене, він не був з ними, зараз він у сусідки, – вона поклала слухавку, а Олена все намагалася до неї докричатися…

Олена швидко одяглася і вискочила надвір, взяла таксі. Примчавши до лікарні, дізналася, що свекрусі стало недобре і її залишать у лікарні. Коли свекруха прийшла до тями, Олені дозволили ненадовго зайти до неї.

– Олено, мені Тимка нема з ким залишити. Прошу тебе, забери його у сусідки до себе. Він не має нікого. Будь ласка, догляди його…

Олена розгубилася. Вона не хотіла бачити дитину, яка розлучила її з чоловіком, через яку зруйнувалася її сім’я. Вона стояла нерішуче, але таки погодилася:

– Добре, дитина тут ні до чого. Він не винен, що мій чоловік виявився зрадником…

З того часу її життя кардинально змінилося. Довелося взяти участь у поминках. У Каті був тільки батько в іншому місті, він приїжджав на поминки, а потім поїхав. Олена забрала Тимка до себе, возила в садок і забирала, доглядала свекруху в лікарні.

У лікарні, поки вона відвідувала свекруху, часто спілкувалася з лікарем. Ігор знав про те, що сталося, і захоплювався Оленою, адже вона доглядає колишню свекруху і забрала до себе дитину, яка народилася від іншої жінки. Заради якої чоловік покинув її.

Тепер вона після роботи бігла у лікарню до свекрухи, а потім у садок по Тимка. Вона й сама не помітила, як прив’язалася до цього хлопчика. Він став для неї рідним.

Коли свекруху виписали з лікарні, постала нова проблема – повідомили, що заберуть Тимка, бо бабуся слаба, самотня.

– Як же ж так, при живій бабусі?! Я стану опікункою! – сказала свекруха. – Я зможу.

– Вибачте, але у нас на руках документ, вам не дозволяє здоров’я та й вік. Ви не переживайте, ми знайдемо для хлопчика хорошу сім’ю… – переконливо та наполегливо говорили вони.

Олена не могла допустити такого, і сама поїхала в притулок, щоб дізнатися які потрібні документи та взяти під опіку Тимка.

– Скажіть, будь ласка, що потрібно зробити? Я не віддам його, я заберу його до себе, тим більше ми вже звикли один до одного, і він називає мене мамою. Не треба шукати йому іншу родину, – просила Олена.

Вислухавши Олену, їй пояснили:

– Розумієте, ми можемо, звичайно, розглянути вашу кандидатуру, але вибір зазвичай робиться на користь повних сімей. А ви незаміжня. Тому не можемо вас обнадіяти.

Олена засмутилася. Не знаючи, з ким порадитись, вона згадала про Ігоря і подзвонила йому. Він запросив її у лікарню. Олена забрала Тимка з садка і поїхала до нього.

– Ігорю, порадьте мені, що робити? Я не можу віддати Тимка. Він звик до мене і називає мене мамою. Йому також буде погано без мене.

Ігор, вислухавши її, підійшов до неї і взяв за обидві руки:

– Олено, я все ніяк не наважувався, але, мабуть, життя розставляє все на свої місця. А зараз настав час. Ми з тобою можемо виховувати Тимка разом, якби ти погодилася вийти за мене заміж. Я давно захоплююсь тобою, твоєю красою, твоїм добрим серцем, твоїм співчуттям – це рідкісне поєднання. Ти просто цього не помічала. Виходь за мене заміж. Ми з тобою виховаємо Тимка, і виросте він у нас гідною людиною. Згодна?

Олена знову була розгублена. Вона звичайно бачила раніше, що Ігор уважно за нею спостерігає, коли вона приходила до колишньої свекрухи. І відчувала його теплий погляд і він їй навіть подобався. Але вона навіть не знала, чи одружений він, чи ні!

У цей час забіг до них у кабінет Тимко і весело повідомив:

– Мамо, коли я виросту, я буду лікарем, як дядько Ігор. Мені подобається тут усе. Як ти думаєш, чи вийде з мене лікар?

– А як же ?! Звісно, вийде! Ще й як вийде і я тобі допоможу в цьому, – взявши на руки Тимка, сказав Ігор, а той весело засміявся.

Олена дивилася з розчуленням на цю картину і вже розуміла, що це її нова сім’я.

– Я згодна, Ігорю, – відповіла вона і теж засміялася.

Отак у житті стаються несподівані повороти. Олена завжди мріяла про дитину. Але хто б міг подумати, що вона виховуватиме сина, якого народила інша жінка від її чоловіка?

І найголовніше – не просто виховувати, а щиро полюбити всім серцем.

Олена з Ігорем щасливі. А Тимко теж… Адже у нього, незважаючи на все, що сталося, є мама і тато… А ще улюблена бабуся і дідусь, який теж зрідка навідує онука…

КІНЕЦЬ.