В Надії не стало батька. Перед самим відходом він постійно намагався щось сказати Наді: – “Надю, я написав заповіт і…” Але він ніколи не міг договорити, починав плакати. І ось Надю запросили до нотаріуса. Нотаріус зачитав заповіт, і зловтішно хмикнув: – Квартиру ваш батько залишив племіннику. А вам ось цей лис. Надя взяла його, відкрила, прочитала і сльози потекли з її очей

 

Надія вийшла від нотаріуса, сльози самі котилися по щоках. Вона не хотіла плакати, але в душі наче щось зламалося. Тому й сльози самі течуть, а Надія плакати не хотіла. Вона навіть не могла пояснити цього стану.

У Надії був батько люблячий і коханий, а тепер виявилося, що його і не було.

Та й бог із ним, із цією спадщиною, Надія й не потребувала квартири батька, але цей лист…

Мама вийшла заміж за батька, коли Надії було три роки. Відносини в сім’ї були хорошими, Надя швидко потоваришувала з маминим чоловіком, стала називати його татом. Він і був батьком, дбайливим і люблячим. Надія ніколи не відчувала, що він нерідний.

Батько з рідні мав лише племінника-підлітока. Жив він в інтернаті, батько дбав і про нього. Їздив до нього у гості, дарував подарунки, але до себе додому його ніколи не запрошував. Говорив, що характер у племінника важкий, може образити якщо не дією, то словом. Мама і не наполягала на знайомстві з племінником.

Коли племінник виріс, то, як то кажуть, пішов по кривійд доріжці. Батько спочатку шкодував його, відправляв посилки. А потім і зовсім перестав спілкуватися із племінником. Якось усі забули про існування племінника.

Надія виросла, вийшла заміж. Дід онуків любив, багато часу проводив із ними. Коли не стало мама, батько сам запропонував продати їхню трикімнатну квартиру, купити йому однокімнатну, а залишки грошей віддати Надії. Так і вчинили.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩