В кафе увipвалася жінка з маленькою дівчинкою, побачила Вальдемара, сіла за наш столик та почала розпитувати у мене як довго я зустрічаюся з її чоловіком.

 

Після школи я вступила на факультет журналістики. Я дуже про це мріяла та була щасливою від того, що можу навчатися улюбленій справі. Моя однокласниця Віра не знала, ким хоче стати та поступили зі мною за компанію. Ми з подругою різні: в той час, як я займалася навчанням, Віра проводила час на дискотеках, дружніх посиденьках та гуляла з хлопцями. А потім мені доводилось витягувати її на нормальні оцінки та виправдовувати перед викладачами.

Як це завжди бувало, в нашому університеті був хлопець, від якого усі дівчата втрачали голову. Його звали Вальдемар та навчався він на четвертому курсі. Хлопець був родом чи то з Болгарії, чи то з Румунії. Коротко кажучи, кожній дівчині він розповідав нову байку. Але дівчата, розвісивши вуха, його слухали.

Я старалася триматися від нього якнайдалі, та не так сталося, як гадалося. Якось я зіштовхнулася з ним на виході з аудиторії та з того часу він почав за мною скрізь ходити.

Усі зусилля я витрачала на те, щоб не закохатися у нього та мені не вдалося, які усі інші дівчата я була просто на ньому повернута. Я не чула застережень подруг та знайомих. Я вірила усьому, що мені говорив Вальдемар. Я робила усе, щоб втримати біля себе свого коханого. Якось я дізналася, що вагітна. Тоді коханого наче підмінили, він раптом до мене охолонув, сказав, що це тільки моя проблема та тільки я повинна її вирішувати. Додав, що я розумна й у мене обов’язково все буде добре.

Добре, що у мене хороші батьки, сприйняли цю новину спокійно, переконали мене в тому, що ми впораємося, що я не повинна кидати навчання. Так і сталося, у мене народився здоровий хлопчик Микитка та я продовжила навчання.

Моя старанність у навчання дала свої плоди, відразу після закінчення університету з червоним дипломом мене взяли на роботу на телебачення. Обіцяли добре платити. Але ця робота передбачала часті відрядження.

Я працювала, а батьки допомагали з Микиткою. Платили дійсно добре та нам вистачало на все. Я отримувала надзвичайно велике задоволення від своєї роботи, згодом мені доручили навіть вести свою передачу. У нашому місті я стала місцевою знаменитістю.

Якось мені написав Вальдемар у соцмережах, сказав, що я дуже гарна і що він був дурнем, коли мене залишив. Я була дуже рада тому, що він мені написав, проте згодом я згадала скільки сліз мені довелося пролити через нього та вирішила, що не буду продовжувати з ним спілкування.

У відповідь я написала, що у нас з Микитою все добре та він нам не потрібний. Та це лише розпалило хлопця. Як це було колись в студентські роки. Коли я його ігнорувала та він за мною скрізь ходив. Вальдемар став вимагати побачитись з сином.

Згодом я все ж погодилась організувати зустріч батька з сином в місцевому кафе. Микита не розумів що відбувається і хто цей дядько, їх спілкування не задалось, в кафе увірвалася жінка з маленькою дівчинкою, побачила Вальдемара, сіла за наш столик та почала розпитувати у мене як довго я зустрічаюся з її чоловіком.

Нічого не змінюється…

КІНЕЦЬ.