Мій чоловік – єдиний син у сім’ї. Я знала це ще до заміжжя і, чесно кажучи, досить сильно про це переживала. Звісно, ​​свої емоції я тримала при собі, навіщо виносити їх назовні?

Але, посудіть самі. Маю двох дітей від першого шлюбу. Він вже має свою доньку. Які шанси, що свекруха мене взагалі на поріг впустить?

Стовідсоткові. Як виявилося, мама мого чоловіка просто золота людина. Винятково розумна жінка, як і я вдова. При першій зустрічі вона дуже хвилювалася, це було видно. І це збивало з пантелику, адже я вважала, що це на мене всі дивляться, як під мікроскопом.

Але закінчилося все добре: ми чудово поспілкувалися і це дало старт нашим добрим, міцним стосункам із чоловіком.

Після весілля Ірина Андріївна зібрала нас з Артемом і повідомила чудову новину: оскільки ми сім’я молода, незважаючи на те, що у нас вже є свої діти, вона всім серцем хоче нам посприяти. Місто стало для неї занадто гучним і запорошеним, а тому вона вирішила переїхати до своєї мами, в село. Так вона і їй допоможе, і нам допоможе.

Того ж вечора свекруха покликала мене вбік, поговорити віч-на-віч. Вона похвалила мою сукню, сказала, що рада, що ми з її сином тепер разом. І що вона дуже сильно хотіла б, щоб я стала називати її мамою. Адже ми тепер рідня, навіщо всі ці непотрібні визначення, на кшталт “свекруха”, “невістка”. Краще, нехай я називаю її мамою, а вона мене донькою.

Але річ у тому, що нещодавно, кілька років тому, моя мама покинула нас і відійшла в інший світ. Для мене це було особистою драмою, адже наш зв’язок з нею був дуже міцним. І такий удар був надто суворим випробуванням.

Я виплакала всі сльози, зробила найкращу огорожу, пам’ятник. Часто до неї ходжу. І все-таки в глибині душі я досі страждаю і ніяк не можу звикнути до своєї втрати.

Тому пропозиція Ірини Андріївни мені здалася нездійсненною. Ну не можу я іншу людину так називати. Навіть дуже гарну людину. Навіть рідну.

На той раз я лише посміхнулася і змінила тему розмови. Але в душі мені було погано. Але продовження вечора було загалом нормальним і особисто мені скаржитися не було на що.

Ми переїхали до квартири свекрухи. Три великі, світлі кімнати. Чудовий ремонт. Центр міста. Про таке можна було лише мріяти. Уся наша сім’я розташувалася із комфортом. Дякую Ірині Андріївні.

Я поговорила із чоловіком і пояснила йому свою ситуацію. Він мене одразу ж зрозумів і сказав, що поговорить зі своєю матір’ю і все їй передасть. І я зі спокійною душею закрила це питання для себе на довгі роки.

Зі свекрухою ми досить часто бачилися на сімейних святах, у кафе чи на прогулянках. Звичайно, це було не щодня, адже до міста її чекала не мала дорога. Але ми з чоловіком іноді приїжджали до неї до села.

Як я вже сказала, чудова жінка, з чудовим характером. Вона якось так примудрялася давати мені поради та настанови, що я зовсім не відчувала, що мене повчають. Як слухати мудрі думки від найкращої подруги. Я часто чула від неї слова похвали.

Проблема виникла зовсім недавно, на річниці нашого з чоловіком весілля. Ірина Андріївна почула, як я в коридорі сказала Артему, щоб він спустився та допоміг своїй матері з речами. А вона на той час уже була поруч.

І так вона сприйняла мої слова близько до серця, що ось не просто до “мами”, а саме до “твоєї мами”, що розплакалася, викликала таксі і поїхала назад, до себе.

На запитання чоловіка, що це було, я відповіла як є. Що ж я давно оголосила свою точку зору з цього приводу. І не можу її змінити.

Та й він чудово бачив, що ми чудово спілкуємося. Невже якась не така послідовність слів може настільки образити? Чи, тим більше, розсварити нас?

У відповідь на це мій чоловік повівся ще дивовижніше: він, при дітях, на підвищених тонах, почав мене критикувати. Сказав, що через мої принципи я образила його маму. Що та віддала останнє, що в неї було все заради нас і наших дітей. А я, така собі, не змогла їй поступитися.

Він так завівся, що перестав кричати лише тоді, коли вийшов з квартири, мало не зламавши вхідні двері.

На даний момент ми за крок від розлучення. Свекруху я з того часу не бачила, а чоловік, хоч і заспокоївся, поводився, як людина, в якої всередині вирує справжній ураган. Якщо нічого не зробити, я з дітьми опинюся на вулиці, адже квартира не належить нашій родині, вона повністю записана на Ірину Андріївну.

А що мені робити я не знаю, піти на конфлікт із совістю я не можу. Але час іде, і обстановка тільки ще більше розжарюється.

Але минав час, мені вже хотілося змін, і знову бути вільним. Жодній з дівчат я не обіцяв одружитися, і тому не відчував своєї провини перед ними. Думав, що завжди так

Заміж я вийшла рано, але моя численна рідня нічого не мала проти, тому що мій майбутній чоловік сподобався їм одразу і головне навіть бабусі, якій важко було догодити. Подруги мені

Знаю, буде багато людей, які засудять, але треба виговоритись, бо більше нікому й ніде. У нас чудова сім’я і ми завжди плануємо все заздалегідь, коли чекали на першу дитину, подбали