У нас у класі була дівчuнка на ім’я Ліза, яка була найкрасuвішою дівчuною у школі. Побачивши її зараз, я 3авмерла. Її було не вnізнати.

 

Минулої суботи у нас була зустріч однокласників. Староста заздалегідь зателефонував, щоб усі були присутні. П’ятнадцять років минуло відколи школу закінчили. Відзначати було вирішено у кафе. Сиділи, мило розмовляли, ділилися тим, як склалося життя.

Раптом зайшла Єлизавета із запізненням на півгодини. Ліза була найкрасивішою дівчинкою в класі, а може бути й у всій школі, бо заради неї у нашого класу навіть хлопці зі старших класів обшивалися. Вона була високою, блідою, блакитноокою дівчинкою із золотавим волоссям.

На восьме березня та день Валентина Лізу завалювали подарунками. Більшість хлопчиків були у неї безвідповідально заkохані. Я Лізу не бачила з нашого випуску. Побачивши її зараз, я завмерла. Її було не впізнати, від тієї красуні практично нічого не лишилося.

Все обличчя вкрите зморшками, волосся недофарбоване , у них видніються сиві пасма, навіть очі згасли. Вона виглядала значно старшою за свої роки. Я була така здивована, що не знала, як реагувати. Пізніше Віра, головна пліткарка ще зі школи, розповіла мені, що доля Лізи склалася важка.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩