Мені 29 років. У мене чесно, зізнаюся, була бурхлива юність, скажімо так, я нагулялася і набралася досвіду. У 29 років зрозуміла, що досить так жити, настав час про сім’ю подумати і про дітей.

Працюю я продавцем на дачі у магазині. Один рас прийшов хлопець, на дачу з друзями, смажили шашлики і він зайшов до нас у магазин.

Він мені одразу сподобався я з ним розмовляла. Я побачила, що його зацікавила.

Я дівчина ефектна, а йому 24 роки, він хлопець недосвідчений. Я від знайомих дізналася, що він один син у сім’ї, і кращого кандидата за чоловіка я не знайшла б.

Ми почали зустрічатись, була в нас близькість. Я вирішила, що хочу дитину від нього. І згодом так і сталося.

Одружитися він не дуже хотів, але я сказала, що від дитини не позбуватимуся. І ми побралися.

І хто каже, що шлюб тільки через дитину не щасливий? Дуже щасливий.

Головне дитина і щоб вона зростала у повноцінній сім’ї, а решта не важливо. Усі його родичі проти мене, кажуть, що я одружила його на собі.

Але я його кохаю. Він найкращий і від мене ніколи не втече, точніше я не дам йому піти.

У нас дитина і вона має зростати з обома батьками. Моя історія про те, що шлюб через дитину може закінчитися щасливим хеппі ендом.

КІНЕЦЬ.