Марія Іванівна тихо сиділа на лавці у дворі. -Мамі зовсім погано, — сказала Ніна чоловікові, дивлюся на бабусю з вікна. -Ну нічого, ще трохи лишилося, — заспокоював чоловік. Марія Іванівна все життя жила на селі. У неї був невеликий дерев’яний будиночок, курочки та теплиця. Вона вирощувала огірочки та продавала на базарі.

Скромно, проте все своє. Але ось сталася пожежа. Весь будинок згорів дощенту, і теплиця, і кури. Ніхто, окрім курок, не постраждав. Марія Іванівна вибігла з дому, вся була чорна, у сажі. Чи проводка замкнула, чи якийсь прилад бабуся вимкнути забув — вже ніхто точно сказати не може. Тільки після такого шоку бабуся лежала в лікарні з інсультом. Потім ледве прийшла до тями і ось живе в квартирі доньки.

Але вона хотіла повернутися до села. Марія Іванівна думала, що бентежить їх. Вона спала в кімнаті внучки, а та навіть подружок у гості покликати не могла, бабуся постійно в кімнаті. -Та ми всі інтернетом спілкуємося, — говорила внучка -Ну яке це спілкування, навіть чай попити разом не можна Потім Марія Іванівна почала проситися до села. Хотіла пожити у своєї подруги. Лише померла подруга давно.

Мабуть, після інсульту бабуся забула про це. Але ніхто не наважився сказати Марії Іванівні правду. Потім вона почала проситися до будинку для людей похилого віку: -Продайте мій ділянку, хоч якась денюшка буде. Нехай одне ліжко виділять, я так хочу з такими ж старенькими спілкуватися буду. І ось настав цей день.

Ніна з чоловіком зібрали речі Марії Іванівни, всі вони сіли в машину і поїхали. -Ми ж у будинок для людей похилого віку? – поцікавилася бабуся -Ми їдемо в таке місце, де тобі буде по-справжньому добре, — казала донька. І ось машина проїжджає село бабусі.

На Марію Іванівну наринули спогади: -Як же добре-то було … село рідне -Приїхали Бабуся вийшла з машини, перед нею красувався новий цегляний будинок на місці її колишнього згорілого. -Мамо, ми весь цей час будували тобі твій власний будинок. Він нарешті готовий. З новосіллям! Марія Іванівна і плакала, і сміялася з радості. Вона почергово прийнялася всіх обіймати, її очі знову засяяли.

КІНЕЦЬ.