Надя жuла в квартирі чоловіка, працювала і робила все по господарству. Але однієї фразu чоловіка вистачило, щоб вона більше ніколи не повернулася в цю квартиру.

 

Надя і Артем вирішили пожити разом. Надя була з села, навчалася в місцевому технікумі. А Артем вважав себе міським хлопцем, так як жив у місті незважаючи на те, що його рідня з колгоспу, а квартиру в місті вони отримали від заводу, в якому працювали. У цій квартирі Артем і Надя і стали разом жити. Артем не працював. Ніяка робота йому не підходила. Я не випускник якогось технікуму, щоб працювати на всякій роботі — говорив він.

А Надя працювала і утримувала їх. Вона прибиралася, готувала, приносила rроші в будинок – ідеальна дівчина для Артема. І, щоб не бути їй зобов’язаним за все, що вона робить, він став знецінювати її і її працю. То дражнив їй, то знущався над нею перед чужими, то з усмішкою говорив, що вона «простушка з села» або, що «треба мізками поворухнути». Надя кілька разів намагалася достукатися до нього, що так більше повториться не може, і їй таке ставлення не подобається.

Але від цих розмов ніякого толку. Під час останнього він сказав їй: — А чого ти чекала? Ти живеш в моїй квартирі, повинна терпіти. Це твоя справа стежити за чистотою будинку і готувати. Я тобі нічого не винен, я живу в своїй квартирі, а тобі потрібно відпрацьовувати своє проживання тут. Якщо не подобається, можеш повернутися в своє село. Був пізній вечір. Не було більше сил терпіти таке. Надя пішла. Їй нема до кого було йти.

Гроաей теж не було, Артем відібрав. Вона вирішила просто почекати, коли настане ранок і піти на роботу. Надя любила його і вірила, що вони разом будуть назавжди. Але це назавжди тривало всього три місяці. Вона nлакала, їй було прикро. Вона пообіцяла собі ніколи більше не бути такою наївною і не довірятися чоловікам.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩