Коли три роки тому я йшла до вівтаря у білій сукні, мені здавалося, що я найщасливіша і буду такою завжди. Попереду я уявляла собі безхмарне майбутнє пліч-о-пліч із коханим чоловіком. А чого іще треба?

І попервах саме так і було. Ми були звичайною, типовою молодою родиною. Зробили ремонт, злітали закордон. Я сиділа вдома, готувала і підтримувала затишок. Чоловік забезпечував нашу родину на гідному рівні.

Але зараз у чоловіка з’явилася дивна особливість у поведінці, яку мені складно зрозуміти і неможливо прийняти. Три дні на тиждень він не ночує вдома. Іноді навіть більше трьох. Говорить, що залишається у брата в місті, бо їхати в наш заміський жк займе годину мінімум, а він у корках стирчати не хоче.

Іноді він говорить заздалегідь, а часом прямо ставить перед фактом. І плювати, що я планувала вечерю та сніданок, купувала продукти на двох. Але знаєте, це не те, що насправді мене хвилює.

Я не можу усвідомити, чому йому не проблема ночувати без молодої дружини поряд. А ще фантазія підкидає іноді такі картини, чого він насправді може лишатися в місті… Я намагаюся не думати про погане і довіряти, але виходить все гірше.

Брат в місті живе із дружиною, у них доросла донька, яку вони відправили на навчання у Іспанію. Зі слів чоловіка, він ночує у кімнаті племінниці і нікому не заважає. Але ж це не вдома і не може дійсно бути зручно.

Хочу докопатися до справжніх причин такої поведінки. А може я просто себе накручую?