Ми з сім’єю чекали на мою дружини під вікнами пологового будинку. Вона повинна була вийти уже пів години тому, тож я починав хвилюватись.

Коли вона нарешті вийшла, з моєю донечкою на руках, то була дуже схвильована і згодом я дізнався чому.

Виявляється, що їй спершу принесли не нашу дитину. А матері одного погляду вистачає, щоб відрізнити власну дитину від чужої. Дружина відразу стала роздягати її і виявила, що їй взагалі принесли хлопчика. І не зважаючи на невдоволення медсестри стала кричати:

• Це не моя дитина. У мене народилась дівчинка, а це взагалі хлопчик. Негайно поверніть мою дитину, поки я не викликала поліцію.

Всі у палаті стали метушитись і урешті-решт принесли нашу дитину. Прийшов також і головний лікар із вибаченнями. Пояснив, що зараз у лікарні великий наплив матерів, тож нашу дитину переплутали із хлопчиком, якого теж мали виписувати, а точніше забирати до дитячого будинку, адже його батьки підписали відмову від нього.

Після таких подій, ми мали б ще більше радіти тому, що все закінчилось щасливо, але дружині з голови ніяк не йшов той маленький хлопчик, якого повинні були відіслати до дитячого будинку. Дружина довго плакала, хвилюючись про долю маленької дитини, яку тримала на руках лише декілька хвилин.

Тож ми прийняли не легке, а правильне рішення. Оформили документи і забрали дитину собі. Тепер у нас двоє немовлят: дівчинка і хлопчик. Батьки нас теж підтримали, обіцяли допомагати чим зможуть. Малюки одразу подружились, часто розмовляють про щось у ліжечках. Єдина проблема – тепер потрібно купити речей для хлопчика, бо ми брали все рожеве і з бантиками. Але це легко вирішується.

КІНЕЦЬ.