Ганна вийшла заміж за Івана сім років тому і переїхала до нього в село. Будинок у них був великий. А ще з ними жила свекруха, добра та мудра жінка. Але, на жаль, прикута до ліжка. І Ганна, і Іван працювали, тому вдень до свекрухи приходила доглядальниця, а ввечері вже син із невісткою доглядали за жінкою.

А ще в Ганни були дід і дві тітки. Батьки Ані покинули цей світ дев’ять років тому. Дід, генерал на пенсії, був прикутий до ліжка. За ним поперемінно доглядали то одна, то друга тітка. Ганна часто дзвонила дідові, але по телефону чомусь відповідали тітки.

З дідом спілкуватись їй не давали. Казали, що в того все гаразд… Місяць тому не ст ало свекрухи. І ось Ганна зібралася до міста. Провідати діда. Прийшла до них у той момент, коли тітка Галя реnетувала на батька: — Тату, ти знову випорожнився?! Не можна було покликати? Ось плюну на твою пенсію, і віддам у притулок!

Дістав ти мене, старий пень! — Я мимоволі. Я спав, – nлакав дід. Галина, помивши та одягнувши на батька новий підгузник, вийшла з кімнати, а туди зайшла Катя. Вона була вражена обставинами, що відкрилися. Адже їй завжди казали, що у діда все гаразд. — Погано тут тобі, діду?

— Внучечко, оформи мене в якийсь притулок. На мене тут kричать, шльоnають, нікому не потрібен. Їм тільки моя пенсія потрібна, а я сам їм у тягар. — Я тебе заберу. Поїдеш? — На пенсію його націлилася, — прошипіла Галина, що увійшла в цей момент. — Ти, тітко Галю, по собі інших не міряй. — відповіла Ганна.

Через два дні Ганна з Іваном та його друзями відвезли діда до себе до села. Тепер генерал, у кріслі каталці, сидить у саду, у тіні дерев, поруч доглядальниця, добра жінка. Дід з нетерпінням чекає на повернення з роботи онуки з чоловіком. З ними йому добре та весело. А скоро буде ще веселіше. Правнук наро диться…

КІНЕЦЬ.