Анна, тридцяти трирічна мати-одиначка сина Павлика, переїхала жити в Андрія. Андрій в перший же момент покопався в коморі і витягнув велику коробку. Відкривши коробку, Анна і Павлик не повірили своїм очам.

 

Анну, тридцяти трирічну матір-одиначку сина Павлика, що живе у батьків, з Андрієм познайомила його молодша сестра Тоня. — Ось всім хороший. І красивий, і квартира трикімнатна, і головний інженер на заводі, і співрозмовник хоч куди. Але в побуті дитя дитям. Інфантильний якийсь.

Звик, що мама за нього все робила. Навіть магазинні пельмені зварити не може. Ну спробуй, а? Може у вас щось і вийде. — А давай, знайом. — Погодилася Анна… — Анно, я люблю тебе! Будь моєю дружиною! Звільняйся з роботи і переїжджай з сином до мене жити.

— сказав Андрій через два місяці після знайомства. Кинути роботу Анна не погодилася, заяву в РАГС вони подали в той же день, і тоді ж жінка переїхала до нього. — А де ж Павлик? — ображено запитав Андрій. — Давай поки що, до весілля, ми звикнемо один до одного. Потім заберемо дитини у дідуся з бабусею.

«Нічого він не дитя», думала Анна, ніжачись у Андрія на rрудях. «Чоловік хоч куди!»… Інфантильність Андрія Анна помітила в процесі спільного життя: той регулярно щось втрачав, щось забував, часто бруднити одяг і стояв з видом накоївшої, яка усвідомила свою провину, дитини… Розписалися, забрали Павлика, поїхали додому.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩