– Ти знову все з’їв? Я ж їх для Сергійка приготувала! – скаржилася моя дружина Алла, дивлячись на порожню каструлю, де ще п’ять хвилин тому були пельмені.

– Так, наступного разу приготуй більше, – спокійно відповів їй я. Сварки в нашій родині на ґрунті мого скаженого апетиту відбувалися щодня.

Я зметав буквально все на своєму шляху, що дуже дратувало Аллу. Те, що сталося вранці, привело мене до роздумів.

Я глянув на своє відображення в дзеркалі і усвідомив, що з кожним днем мій апетит стає дедалі неприборканішим. Алла не заслуговувала на це. Надвечір, коли Алла вирушила на тренування з йоги, я вирішив виправити свою помилку.

Приготувавши вечерю, я цього разу постарався встати зі столу, залишивши трохи їжі для Сергійка. Вечір пролетів непомітно, і незабаром Алла повернулася додому.

– Як пройшов день?

– Запитала вона, знімаючи свої кросівки.

– Добре, – покращеним настроєм відповів я.

– І ось, я приготував вечерю. Алла помчала на кухню і глянула на каструлю.

– Ти… ти залишив їжу для Серьгійка? – її очі заблищали здивуванням. Я кивнув головою.

– Так, я зрозумів свою помилку. Не можу бути еrоїстом, адже ми маємо сина. Алла обійняла мене.

Її тепло наповнило мене почуттям заспокоєння. Я пообіцяв більше контролювати свій апетит заради благополуччя нашої родини. Наступного дня обідній стіл був наповнений ароматами смачної їжі.

Алла дивилася на мене з надією. Я зрозумів, що моя боротьба з жадібністю до їжі тільки почалася, але я був готовий йти на зміни заради моїх близьких. – Ось це я розумію, зміни на краще, – з усмішкою промовила Алла, сервіруючи стіл.

Я почав контролювати свої звички і став більше приділяти часу сім’ї, замість просто чекати наступного прийому їжі.

З того часу кожен вечір став для нас особливим, наповненим радістю від спілкування з дружиною та сином та простотою сімейної вечері. Навчившись цінувати ці моменти, я усвідомив, як важливо у житті знаходити баланс між своїми бажаннями та потребами близьких.

КІНЕЦЬ.