«Ти чого двері моєму чоловікові не відкрuла? Він мерз там стояв, ніч же була». Після цієї заяви сусідки я вuрішuла nіти на крайні заходu.

Була неділя. Ната була вдома одна. Вона займалася домашніми справами. Чоловік Саша з дітьми поїхали відвідати бабусю. Ната повинна була все встигнути. До вечора вона так втомилася, що, присівши на диван, тут же на місці заснула. Її розбудив різкий дзвінок. Було три години ночі.

Вона підійшла до домофону. З домофона лунали незрозумілі звуки. Прислухавшись, вона дізналася голос сусіда. Він був сильно п’яний і вимагав, щоб Ната впустила його в будинок. Природно, вона не відкрила двері і пішла спати. Але п’яний сусід не відходив від домофона до світанку. Він все дзвонив і дзвонив. Діти і чоловік давно вже прокинулися і не могли ніяк заснути.

Ната була в люті. Через кілька днів до Нати підійшла дружина цього нахабного суб’єкта. Це була дуже галаслива і настирлива особа. Вона почала обурюватися, підняла крик, що, мовляв, не впустила його додому, а він всю ніч простояв на вулиці і замерз.

Зараз лежить вдома з застудою і високою темnературою. Ната сердито відповіла, що через його постійні нічні витівки вони всією сім’єю не можуть спати. І щоб не опинятися в такому положенні, нехай її чоловік носить з собою ключі від будинку.

І взагалі, з якого дива вона повинна комусь відкривати двері о третій годині ночі. Але це так і не послужило їм уроком. Вони продовжували в тому ж дусі. Завжди забували ключі або приходили пізно вночі. Двері відкривали то чоловік Нати, то її діти. Ні вдень, ні вночі не було від них спокою.

Бувають же такі на хабні люди. До яких пір це все могло тривати? Є ж межа людському терпінню. І Ната вирішила піти на крайні заходи. Вона відключила домофон. Нехай скільки хочуть-дзвонять. Тепер вона його включає тільки тоді, коли до неї приходять гості.

Джерело