Тетяна була дуже засмучена. Вчора якась незнайомка сказала, що її Миколка їй зраджує! Раптом задзвенів телефон. – Привіт, мамо, а я до тебе їду! – сказала Тетяна. – Тетянко, ти до мене не поспішай, – якось дивно сказала мати. – Ти про Миколу поганого не думай. Наклепи це все. Тепер я це точно знаю… Раптом щось зашаркало і дзвінок завершився. Таня приїхала до мами в лікарню. – Ви тільки не хвилюйтеся, – сказав чоловік у білому халаті. – Зранку вашої мами не стало. Таня не могла нічого зрозуміти. Як це можливо?! Вона ж щойно з нею говорила

 

Як почнеш кудись їхати, так всі одразу дзвонити починають!

От же ж! У Тані зовсім не було настрою. Вчора їй якась незнайома жінка сказала, що її чоловік має роман із секретаркою!

Перша реакція – такого і бути не може!

З Миколою вони разом уже багато років. Побралися в інституті й одразу сказали один одному – якщо що, ти дізнаєшся про це першим!

Пафосно, по-дитячому, але щиро…

Потім один за одним у них сини народилися. Олежик і Славко. Миколка надихатись на синочків не міг.

А Таню любив ще більше, аніж в молодості. До молодого запалу додалася турбота, бажання допомогти один одному.

Вони просто обросли масою спільних інтересів. Сусідка Віра Іванівна навіть посміювалася:

-Ну прямо вічно закохані! Твій дивлюся то з букетом, то сумки тягне, то ви всією сім’єю з хлопцями в парку.

-Ну Віра Іванівно, – соромилася Таня.

А сама часом навіть переживала – не злякати б хоч це щастя.

Всяке ж буває. І ось. Невже пішло? Невже вона щось не помітила?

Дзвінок вивів Таню з роздумів.

-Мама? Привіт, мамо, а я якраз до тебе їду. Хотіла з лікарем поговорити, бо він мені вчора наговорив по телефону, нічого не зрозуміла. Мамо, а до тебе пустять? Якщо телефон дали, значить ти вже в загальній, так?

-Тетянко, все добре, – голос у мами був дивно спокійний. – Ти до мене не поспішай, доню, встигнеш. Ти пробач, що сердилася на тебе, не хотіла зі швидкою їхати.

-Мамо, та годі тобі, все добре, я не ображаюся…

Мама й справді влаштувала сварку, не хотіла їхати зі швидкою.

Навіть сказала, що Таня й Микола віддають її у лікарню.

Сказала на емоціях:

-Це дорога в один кінець!

Таня в сльозах не знала, що й робити. Двічі за ніч вони відмовлялися. Швидка виїжджала, а мамі ставало все гірше.

Втретє лікар їм сказав – ви ризикуєте. І Таня погодилася, але серце було не на місці. Як добре, що мамі краще. Хоч у цьому пощастило!

-Доню, ти про Миколу погано не думай. Наклепи це все, або помилка просто… Навіть не бери в голову. Микола любить тебе, тепер я це точно знаю.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩