Коли зять із донькою переїхали до мене, я не була проти, але я й уявити не могла, що мені доведеться nережити за цей час.

Моя дочка, Оленка, справжня розумниця та красуня. Вона дуже здібна дівчина. У всьому досягає успіху, ні на що ніколи не скаржиться, але була в її житті одна 6іда — вона ніяк нареченого не могла собі вибрати. Так Ленка й шукала до 25 років, а виявилося, наречений під носом, а вона далеко дивилася.

Вова – син моєї подруги. Він довгий час був відсутній із країни, але нещодавно повернувся. Тоді вони з Оленою потоваришували ще дужче. До цього вони тільки знали один одного, як далеких знайомих. Вони закохалися, стали зустрічатися і за 2 роки одружилися. Вони були молодими, квартиру собі одразу дозволити не могли, тож попросилися жити у мене, а я й не заперечувала.

Я вже звикла до присутності Вови в нашому домі. Він був у нас частим гостем. Так і почали молоді жити із нами. Дочка не працювала, вона проходила якісь курси із заробітку в інтернеті, зять працював. Якраз незадовго до переїзду до моєї квартири він отримав підвищення на роботі. Справи у нього йшли як ніколи краще, але одного разу все змінилося. Зять потрапив під скорочення.

І залишився він із дружиною в будинку сидіти, а я працювала, щоб утримувати свою маленьку сім’ю. Після скорочення зять кілька місяців годував нас обіцянками, мовляв, скоро влаштується на роботу, але насправді все було не так. Він, звичайно, шукав роботу, але чіплявся до всіх дрібниць своєї потенційної роботи: то далеко від дому, то зарплата маленька, то ще що.

Весь цей час я зі шкіри лізла, працювала з ранку до ночі, щоб нам було, що їсти. Зять же тільки лив нам мед у вуха, мовляв, скоро він знайде роботу з гарною зарплатньою, і от тоді ми знову заживемо. Вже півроку минуло, а він ще перебуває «в активному пошуку». Ходить на якісь співбесіди, зустрічі, але все марно. Я зрозуміла, що він просто ледар, от і все.

Насправді він міг би влаштуватися і не на елітну роботу для початку, щоб хоч щось у сім’ю приносити. Він зараз уже звик до безтурботного життя: йде кудись уранці, повертається надвечір, а коли питаєш у нього, мовляв, де пропадав, то він такий — на співбесіду ходив. Не знаю, скільки це ще триватиме, але я вже не маю сил все це терпіти.

КІНЕЦЬ.