Тамара з чоловіком поверталися з міста додому. Вони їздили по подарунок для Тамариної подруги Тетяни, яка запросила їх сьогодні на день народження. Під’їжджаючи ближче до свого будинку вони раптом побачили – хтось у них на городі картоплю копає. Тамара Іванівна придивилась і застигла. – Цього не може бути! Очам не вірю, – тільки й вигукнула вона

 

Тамара та Тетяна ще у класики разом грали, а тепер вони вже Іванівна та Андріївна. І дружать сім’ями.

Так склалося життя: не поїхали з рідних місць, лишилися у батьківських квартирах, чоловіків туди привели. Допомагали один одному, разом дітей вирощували, дні народження святкували, а потім і дачі купили. Разом городничати вчилися, банки закручувати, ділилися рецептами.

І все було добре, доки не сталося дивного.

Як завжди, Тетяна Андріївна свій день народження на дачі зібралася святкувати. Діти з онуками у відпустку поїхали, і вона покликала лише сусідів по дачі:

– Давайте посидимо у вузькій компанії, вчотирьох. Чоловік шашлик підсмажить, а я картопельки відварю молоденької – настав час уже пробу знімати, та з кропчиком.

… Іванівна з радістю прийняла запрошення. Чоловік її запропонував у гості приїхати заздалегідь. Дружина не сперечалася – на дачі завжди є чим зайнятися. Тож завів Анатолій Ігорович в обід свою ластівку і поїхали.

Під’їжджають ближче до будинку – свого та Тетяни. Раптом з дороги побачили – хтось у них на городі картоплю копає.

Тамара Іванівна придивилась і охнула:

– Андріївна?! Очам не вірю!

– Їй богу! – здивовано підхопив чоловік.

– Все, розвертайся, – скомандувала Іванівна.

– Це з чого?

– Ми їдемо назад, зараз же.

– З якої радості, Тамаро? Там же наша картопля!

– Ну і чорт з нею… розвертай машину, говорю тобі. Приїдемо одразу до столу, як запрошували. Відразу до столу.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩