Мій батько мешкає в селі, а ми з чоловіком у місті. Відстань між нашими населеними пунктами чимала, тому в гості приїжджаємо не часто. Недавно ми таки зібрались, щоб з’їздити провідати батька. До того ж там якраз гостювала його сестра Тетяна.

Ми приїхали з самого ранку, дітей вклали спати, бо в дорозі виспатись не вдалось, й пішли з Іваном допомагати батькові поратись на городі. Там роботи завжди вдосталь. А зараз якраз сезон копати картоплю. Цим і зайнялись, ділянка була чимала.

Ми впорались з усім, що запланували і якраз прокинулись наші діти. Думали, посидимо всі разом з батьками, побалакаємо, чаю поп’ємо, як заведено в гостях. Але не так сталося, як гадалося. Майже не відпочивши, знову пішли копати картоплю. До кінця дня я вже не відчувала рук й дико болів поперек. Важкі відра дали про себе знати. Чоловік теж ледве спину не підірвав. Стільки мішків з картоплею перетягав. В мене були спалені на сонці плечі, що й лягти боляче.

Але закінчилось це все ще дивніше ніж почалось. Коли на городі залишилось лише кілька рядочків невикопаної картоплі, батько сказав нам йти додому. Чудово придумано. Коли вже вся основна робота виконана, нас відправляють на відпочинок. Та вдома, звісно, нас чекав не відпочинок, а приготування вечері. Бо ж усі цілий день були зайняті на городі, зголодніти після важкої праці й коли повернуться постане питання, що є їсти.

Ще годину стояла біля плити, а коли усі вмостилися за столом вечеряти, то по черзі почали скаржитись на втому, ніби ми не працювали на рівні з ними. Я, крім того, приготувала на всіх вечерю, хоч стомилась не менше за інших. А вони навіть не доїли зготовані мною страви й дістали якісь напівфабрикати.

Мене це неабияк образило. Ми з чоловіком вирішили, що більше ніколи не приїдемо допомагати батькові. Така поведінка показала справжнє ставлення родичів до нашої сім’ї – використали нас, як робочу силу. Краще ми купуватимемо картоплю в магазині й не будемо нікому нічого винні.

КІНЕЦЬ.