Мене звуть Олег. В свої 30 років я маю прекрасну дружину. Декілька років після весілля ми жили в орендованій квартирі, а потім вирішили не переплачувати і взяти маленьке миленьке житло в новобудові, але в кредит. Звичайно, довелося багато працювати і економити. Ми купували лише необхідне. Не час жити на широку ногу, коли за плечима борг.

Зі своїми сусідами ми не були у дружніх стосунках, просто в хороших. Як зустрічались, то вітались, а так більше ніяких зв’язків. Та потім сусід почав заглядати до мене, мабуть, зі скуки. Постійно перекидалися парочками слів. І якось частіше він приходив до мене, а одного разу запросив до своєї квартири. Я не особливо люблю ходити по гостях, тому просто постояв там пару хвилин і повернувся додому.

На наступний день Андрій прийшов до мене вже всією дружиною. Сказати, що я був у шоці – це не сказати нічого. Якось такі ранні візити мене тільки лякають. Та потім я зрозумів, що прийшли вони дійсно не просто так. Андрій попросив у мене кругленьку суму у борг. Нібито зараз йому терміново потрібні кошти на операцію тітки, а взяти немає де. Я жахнувся із ситуації, та грошей при собі все одно не було. Тому сказав, що зможу позичити лише вранці.

Взагалі у мене тверде життєве правило: нікому нічого не позичати, особливо такі суми. Вже я мав гіркий досвід у цьому. А тут особливо, коли просить сусід, навіть не близька мені людина. Та ситуація дійсно критична, тому ми з Альоною просто не могли відмовити. На наступний день Андрій знову стояв у нашій квартирі.

Та за ніч ми з дружиною порадилися і подумали, що мало знаємо цю людину. Якось давати гроші особі, яку знаємо декілька місяців, зовсім не знаємо її минулого, було б по-дурному. Брат Альони працював в юридичній установі, тому ми вирішили на ранок проконсультуватися з ним. І він порадив хоча б вимагати у сусіда розписки.

Тому ми так і зробили. Як тільки Андрій прийшов по гроші, ми запросили у нього розписку. Мені було важливо знати, коли гроші повернуться і чи повернуться взагалі. Та це моє прохання вивело чоловіка з себе. Він страшенно розлютився, крикнув, що більше нашої допомоги не потребує і побіг, гримнувши дверима.

І головне, що крикнув наостанок щось про мою жадібність. І ось з того дня минуло декілька тижнів, а Андрій досі не говорить до мене, не дивиться в мою сторону і навіть не вітається. Мене ця ситуація дуже здивувала. Хіба я сказав щось образливе?

Свої гроші я довго заробляв, старався. А тепер що мушу просто комусь їх подарувати? Це не справа недовіри, а справа підстраховки.

Або, можливо, він так розізлився, бо все ж таки хотів обманути мене і не збирався повертати ті кошти?!

Так і не знаю, як потрібно було робити в тій ситуації, і що робити тепер.

КІНЕЦЬ.