Ми з Дмитром, моїм коханим чоловіком, одружилися пізно. І для мене, і для нього це був другий шлюб. Однак діток не було ні в мене, ні в Дмитра. Якось не склалося у нас, тому життя присвячували роботі.

Ми зустрілися випадково. Я плакала на лавці в парку від того, що мені майже 35 років, а я розлучена і в мене досі немає діточок. Дмитро проходив в той момент поблизу мене. У той день він розлучився зі своєю дружиною. Так і познайомилися.

Зустрічалися ми майже півроку. Дмитро був з невеличкого селища, що знаходилося трохи далі обласного центру. Цей чоловік дуже подобався мені. Він був ніжним, добрим, загадковим, освіченим. Потім Дмитро запропонував мені одружитися. І, звісно, я не могла йому відмовити. Уже тоді він став для мене найкращим, що було в моєму житті.

Дмитро влаштував романтичну вечерю на березі Дніпра. Ми довго розмовляли тоді, а потім я неочікувано знайшла в ігристому каблучку. Я здивовано подивилася на нього, а він тільки запитав, чи стану я його дружиною? Як я могла відмовитися, коли кохала вже до безтями?

Далі ми поїхали знайомитися з його батьками, з моїми майбутніми свекрами. Зустріли вони нас привітно. Однак у той вечір нам довелося йти на хрестини до двоюрідного брата Дмитра.

Артем та його дружина Богдана хрестили свого первістка. У мене було відчуття, що то ціле весілля. Бачили б ви, з яким розмахом відбувалося те свято! Вони на нього витратили дуже багато коштів. Я думала, що їхня сім’я дуже заможна, бо витратити скільки грошей в нікуди, не кожен би спромігся. На хрестинах було майже 300 осіб! Був замовлений ресторан, тамада, фотосесія, атрибутика до свята.

За столом родичі Дмитра натякнули нам, що наступні хрестини мають святкувати у нас. Однак я була впевнена, що такого свята я не хочу. По-перше, ще дуже стомлює молоду маму та дитинку. По-друге, навіщо витрачати такі кошти? Адже воно не окупилося. Подарували дитинці якісь дрібнички, одяг, з якого вона виросте через місяць. А от минув рік, а Богдана і Артем досі віддають борги. Вони ж брали кредит на те, щоб відсвяткувати ті хрестини.

Через декілька місяців я вийшла заміж за Дмитра і встигла завагітніти. У нас народилася прекрасна донечка Каролінка. Ми вирішили похрестити її у шість місяців.

Ми вірили з Дмитром, що хрещення – це таїнство, тому зайвого люду на ньому не потрібно було. Відсвяткували тихо й без особливих урочистостей. 

Але потім про хрестини нашої Каролінки дізналися родичі Дмитра. І що тут почалося! Спочатку нас звинуватили, що ми відмовляємося від рідні, а далі взагалі перестали розмовляти. Тепер для них ми – вороги. Хіба це нормально? Нащо брати гроші у борг, щоб потім їх рік віддавати, як двоюрідний брат мого чоловіка?! Та хіба у наш час, коли наші захисники перебувають в окопах, захищаючи нашу країну, обов’язково влаштовувати пишні бенкети? Чи я чогось не розумію?

КІНЕЦЬ.