Світлана зайшла у продуктовий магазин, купила хліба, і пішла додому. Вийшовши з ліфта, вона раптом побачила молоденьку дівчину, яка стояла на майданчику. – Доброго дня, – несподівано сказала дівчина. – Ви до мене? – здивувалась Світлана. – Так, мене звуть Наталя і мені треба з вами серйозно поговорити. – Що ж, проходьте, – сказала жінка. Світлана зробила чай, дістала цукерки і печиво. – Ну, кажіть, – звернулась вона до гості. – Ми з вашим Сашком кохаємо один одного, – раптом заявила Наталя. Світлана застигла з чашкою в руках

 

Походивши по магазину, Світлана нічого собі так і не вибрала.

Сукня, яка їй сподобалася, була їй замала. Спідниця виявилася, навпаки, завеликою.

Зазирнувши у продуктовий магазин і купивши хліба, вона потихеньку пішла додому.

Вийшовши з ліфта, вона раптом побачила молоденьку дівчину, яка стояла на сходовому майданчику і дивилася у вікно.

Помітивши, що Світлана відчиняє двері, та попрямувала до неї.

-Доброго дня, – несподівано сказала вона.

-Ви до мене? – здивувалась Світлана.

-Мене звуть Наталя. Я… Мені треба поговорити з вами.

-Нуу, проходьте. Розкажете вдома, адже не на сходах нам спілкуватися.

Поставивши чайник, Світлана запросила гостю сісти.

-Посидіть трохи, Наталко. Я зараз переодягнуся. Люблю одразу переодягатися в домашнє, так я почуваюся вільніше.

Залишившись на кухні одна, дівчина роздивлялася обстановку. Затишно та чисто. Видно, що господиня любить лад, кожна річ лежить на своєму місці. Зі смаком підібрані фіранки та скатертина на столі.

-Ну що ж, я вас слухаю, – сказала, дістаючи цукерки та печиво Світлана.

-Справа в тому, що ми з вашим Сашком кохаємо один одного.

Світлана застигла з чашкою в руках.

Вона поволі сіла на табуретку. Вона уважно глянула на співрозмовницю.

-І давно це у вас?

-Вже понад рік.

-А як же ви могли зустрічатися з одруженим чоловіком?

-Я не знала, що він одружений. І він мені нічого не сказав. Я не могла зрозуміти, чому він завжди говорив, почекай, не поспішай, потім кілька разів побачила вас разом і все зрозуміла.

-А від мене ви що хочете?

-Ви ж розумна жінка. Я виросла в дитбудинку і не знаю материнського тепла. Порадьте мені, будь ласка, як мені вчинити. Я дуже люблю Сашка. І ми чекаємо дитину.

-Господи…

Світлана затулила руками обличчя.

-Я не знаю що вам сказати. Мені треба подумати.

-Добре. Я піду тоді?

-Так. Я вас не затримую. Про моє рішення, я думаю, ви дізнаєтесь

Дівчина пішла, а Світлана так і сиділа в одному положенні за столом. Вона справді не знала, як їй вчинити.

Вони із чоловіком покохали один одного ще на першому курсі інституту. Тоді й народився син. Разом пройшли всі тяготи студентського життя з маленькою дитиною у гуртожитку.

Досягши пенсійного віку, вона присвятила себе сім’ї. Чоловік працював в університеті, отримував непогану зарплатню, і їм цього вистачало. І ось на тобі.

Почувся звук, як хтось відкрив двері.

-Люба, я прийшов.

Прийшов чоловік. Наспівуючи щось собі під ніс, він роздягнувся і зайшов на кухню.

-А у нас сьогодні що це? Я не відчуваю запаху їжі, моє сонце.

-Як ти міг так зрадити мене? Невже я заслужила такого ставлення до себе? – сказала Світлана і розплакалася.

Чоловік розгублено зупинився посеред кухні.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩