Ранок почався так, як і завжди на вихідних. Спали довго, снідали пізно.

Світлана обмірковувала, як їй провести суботу: з’їздити до подруги, яка давно кликала в гості, або провести день удома, прибрати й приготувати смачну вечерю.

Сергій збирався на якусь зустріч із другом.

Так нічого й не вирішивши, вона стала прибирати зі столу, а чоловік уже вбрався у джинси, кросівки та легку спортивну курточку. Молодий, підтягнутий…

Світлана із задоволенням оглянула чоловіка, вдихнула запах його дорого одеколона і провела за поріг, запитавши:

-Повернешся пізно?

Сергій невиразно знизав плечима, поцілував її в щоку і швидко побіг сходами вниз, помітно поспішаючи.

Світлана зачинила за ним двері й знову прийшла на кухню. Але раптом вона почула якийсь співучий звук.

Прийшло повідомлення на мобільний. От тільки не на її, а на Сергія!

-Ну звісно! – подумала Світлана. – Так поспішав, що забув його на тумбочці в коридорі! Може встигну його наздогнати?

Світлана взяла в руки телефон, на екрані якого висвітилося повідомлення.

-Чому не дзвониш? Я скучила. Вже хочу до тебе! – прочитала Світлана.

Вона не вірила своїм очам.

Літери танцювали перед очима, зливаючись в один рядок і сенс прочитаного повільно доходив до неї…

Вони були одружені вже сім років. Донька Маринка – першокласниця. Вчора бабуся забрала її до себе на вихідні. Вдома повна чаша, прекрасні стосунки…

Ні, їй не вірилося, що все це сталося з нею, що ось так просто, одразу стало руйнуватися її життя. Чоловік їй зраджує, у нього інша жінка…

Світлана сіла на диван і розплакалася. Їй не хотілося вірити у те, що з нею сталося. Хто вона, та інша? Де він її зустрів? Чим вона краща?

Усі ці питання роїлися у її голові. Витерши сльози, вона подзвонила подрузі і, плачучи, розповіла про те, що сталося.

Та мовчки вислухала її і сказала:

-Наша біда в тому, що ми впевнені, що з нами такого ніколи не станеться. Тому коли це відбувається, не знаємо, що робити. Заспокойся! Я знаю, як Сергій кохає тебе. Не накручуй себе. Подумаєш, дівка якась написала, а ти вже в плач.

І подруга покликала її до себе. Сама вона приїхати не могла – дитина, чоловік на роботі.

Тому вирішено було зустрітись у неї. Якось зібравшись, Світлана вийшла на вулицю. Погода була напрочуд хороша для кінця вересня. Світило сонечко, біліли легкі хмарки в блакитному неяскравому небі.

Вона підійшла до зупинки і втомлено притулилася до стійки з розкладом. Було дуже погано на душі. Та й до подруги їхати не хотілося, просто вдома одній було зовсім несила сидіти.

-Доброго дня! Ви Олена? – раптом почула вона поряд приємний чоловічий баритон і підняла очі.

Чоловік усміхався одними очима, променистими та привітними. Симпатичний, високий.

-Я вас так і уявляв, – продовжував він.

Світлана, відкинувши волосся назад, відповіла перше, що спало на думку:

-І я вас так і уявляла.

Він простягнув їй руку і спитав:

-Прогуляємось?

І вона погодилася.

Навіщо чому? На ці запитання вона не мала відповіді. Вони повільно пішли бульваром, і чоловік почав розповідати про себе: не одружений, був дуже радий, коли знайшов її на якомусь сайті знайомств…

Світлана до його розмов була байдужа. Вона намагалася кивати і посміхатися, звичайно, але раптом він спитав:

-У тебе щось сталося? Чи ти зустріччю розчарована?

І тільки вона вирішила відповісти, що він не за ту жінку її прийняв, як задзвонив його мобільний. Чоловік відповів, потім трохи здивовано глянув на неї, швидко закінчив розмову і посміхнувся.

-Ви вибачте мені, але я не Олена, – сказала вона.

-Я вже зрозумів. Олена щойно зателефонувала і скасувала зустріч. То що сталося?

Вони вже сиділи в кафе, і Світлана взяла і розповіла зовсім сторонній людині про те, що сталося.

-А ти спробуй уявити собі, що це помилка, га? Ну непорозуміння. Або чийсь злий жарт. Розумієш, якщо чоловік веде друге життя, він ніколи, за жодних обставин не забуде свій мобільник удома. Це перша річ, за якою він стежить. Повір мені.

-А ти вів друге життя? – безсоромно запитала Світлана, теж перейшовши на ти.

Чоловік, якого вона так і не знала, засміявся і відповів, що ні, не вів. Але чоловіки діляться своїми історіями з сімейного життя. Він багато чого чув…

Вони провели разом пару годин, вже вечоріло, коли Світлана збиралася додому.

Він провів її додому, продовжуючи переконувати, щоб Світлана не гарячкувала.

-Цьому знайдеться пояснення, я впевнений!

Вона подякувала йому за все і побажала удачі.

-Вибач, що обманула. Я сма не своя сьогодні. А я що, на цю Олену дуже схожа?

-Не знаю, відповів він. Мені так здалося. Але мені чомусь захотілося, щоб саме ти була Оленою. Але на жаль… Гаразд, не переймайся… Все буде добре, ось побачиш…

Так він і пішов, не назвавши свого імені, як і вона свого. А навіщо? Кортка зустріч, випадкове знайомство. Але після спілкування Світлана трохи ожила.

Вона прийшла додому і зателефонувала подрузі. Розповіла про те, що сталося, і вони обоє посміялися.

А Сергія так і не було вдома. Світлана згорнулася клубочком на дивані і заснула під якийсь нудний фільм про нещасливе кохання. На душі було тяжко…

Їй снилися сни одні дивніші за інші: Сергій з якоюсь молодою красунею, обіймає її, шепоче їй щось на вухо. Потім обертається, дивиться на Світлану, а це, виявляється, сьогоднішній незнайомець…

Все перемішалося в її голові. В’язка дрімота огорнула її, хотілося прокинутися, зрозуміти, що все, що сталося, – це лише поганий сон, але вона не прокидалася, а бачила нові і нові сни, ніби в реальному житті.

І тут раптом відчула, що хтось міцно обійняв її, притиснув до себе і прошепотів на вухо:

-Світланко, я люблю тебе…

Вона розплющила очі і побачила поруч чоловіка. Він був трохи веселий. Одразу почав розповідати про зустріч з приятелем.

Той знемагав від самотності, розлучився нещодавно, і він, Сергій, зрозумів, який він щасливий, що в нього сім’я та кохана дружина…

-Ти телефон забув вдома, тобі там повідомлення прийшло, – зупинила його на півслові Світлана.

Він підвівся, приніс телефон, прочитав повідомлення і глянув на неї. Світлана дивилася на чоловіка.

-Ти лише одне прочитала, чи обидва? – запитав він її з усмішкою.

-Мені й одного вистачило, Сергію…

Тоді він простягнув їй телефон, і вона прочитала:

«Ой вибачте. Помилка вийшла, одну цифру у номері неправильно набрала…»

І веселий смайлик завершував це безглузде зізнання з вибаченням…

Сергій сів поруч, вона обняла його.

-Вибач мені, Сергію, – сказала Світлана.

Він узяв її за руки і сказав.

-Ревнивице моя! Ніхто мені не потрібний окрім тебе! А друга я запросив завтра на обід. Не заперечуєш? Він фото зробив сьогодні в ресторані. Впевнишся, що я був саме з ним…

…Як нам часом не вистачає простої жіночої розсудливості. Щоб вірити коханим до кінця, хоч що б там не трапилося…

КІНЕЦЬ.