Свекруха зі своїми повчаннями вже упоперек горла стоїть. Їй не дає спокою мій спосіб ведення господарства. Звісно, все неправильно, а правильно жити так, як живе свекруха.

Якщо вже готуєш їжу, то треба готувати на тиждень вперед, щоб від вихідних до вихідних вистачало. Наварила каструлю супу, наліпила котлет – ось цим цілий тиждень сім’я і нехай харчується.

А як звільнився час, треба йти та мити підлогу, тому що це треба робити щодня взагалі-то, ну, на крайній випадок, через день.

У мене все навпаки. Підлогу я мою раз на тиждень, проте через день готую їжу, чим шокую свекруху. Це ж неправильно!

-Ти безрозсудно витрачаєш гроші! Треба готувати одразу багато, тоді й по дому все встигатимеш, – намагалася повчити мене мама чоловіка.

А я терпіти не можу їсти тиждень одне й те саме. Мені вже на третій день нудить від одноманітності, а їсти суп, що простояв, мене можна змусити тільки під тортурами.

– Не вигадуй, він не прокис! Я його кип’ятила два дні тому, – хмурилася свекруха, помітивши, як підозріло я принюхуюсь до тарілки.

Суп, може, і не прокис, але їсти його бажання не виникає, тому що після тижня в холодильнику та позапланового кип’ятіння він вже не викликає апетиту.

До того ж і чоловік у мене не хоче повертатися до маминої системи готування. Його дуже здивувало, що можна готувати щодня чи через день, а не сьорбати весь тиждень якесь варево.

І підлогу цілком можна мити раз на тиждень, тому що ми не надто смітимо, а серед тижня у нас прибирає робот-пилосос. Ноги до підлоги не прилипають.

Мені набагато простіше вдень придумати, що я хочу з’їсти на вечерю, а ввечері прийти та приготувати, щоб потім гаряченького та свіженького поїсти.

Максимум, що я можу, це розігріти вчорашню вечерю. Але якщо у нас щось не з’їдається наступного дня, то мені простіше викинути та приготувати нове.

Ми не сидимо на шиї у свекрухи, не витрачаємо її гроші, не живемо за межею бідності, щоб вона так переживала за наш бюджет, але свекруха все одно вперто лізе зі своїми порадами.

– Нічого, діти з’являться – одразу ж свої панські замашки кинеш і почнеш нормально вести господарство.

Чого вона до мене причепилася? Я ж не вчу її жити? Мені теж є, що сказати. Наприклад, що для мене двічі кип’ячений суп, який живе в холодильнику тиждень – це не їжа, а помиї для поросят.

І що треба просто вже поміняти покриття для підлоги на нормальний ламінат або лінолеум, тоді й підлогу не доведеться намивати кожен день. А ще не треба лити стільки олії в їжу, її потім їсти неможливо, все жирне! У свекрухи намагаюся не їсти, щоб потім не померти від печії.

Поради я свекрусі не даю, і тут справа не у віці – просто не бачу сенсу. Їй подобається так жити, їй так комфортно – нехай так і живе.

Мені це зовсім ні до чого.

Але хотілося б, щоб і в моє життя свекруха не лізла. А то нескінченні її поради-настанови вже набридли. І подарунки з натяком, у вигляді п’ятилітрових каструль, в яких я не уявляю що варитиму, теж набридли.

Чоловік у наше протистояння вже не втручається. Одного разу вліз, так свекруха все по-своєму перевернула, образилась, розплакалася, що син її поганою господинею назвав, що йому не подобається, як вона готує, хоча взагалі нічого такого не прозвучало.

Чоловік просто сказав, що йому більше подобається, коли на столі щодня свіжа вечеря, а не меню, яке змінюється раз на тиждень.

На це свекруха й образилася.

Хоча чого ображатися? Вона сама завела такі порядки, але може їх змінити. Проте їй здається важливіше мене прогнути та змусити варити одразу цілими чанами.

Чого людині спокійно не живеться? Навіщо їй вічно треба засунути носа в наш холодильник та гаманець? Регулярно ж по цьому носу й отримує, але не здається. Її прагнення б та в інших, більш мирних цілях.

КІНЕЦЬ.