Через шість років подружнього життя я познайомилася із своєю свекрухою.

Так, до того ми зовсім не були знайомими. Навіть на нашому весіллі їх не було. Чому? – Чоловік не захотів їх тоді бачити.

З мого чоловіка постійно зн ущалися його батьки. Для нього абсолютно все було під забороною, а будь які його дії к аpалися ремнем. Дитинство у нього було далеко не медом.

Та й причини такої  поведінки з боку батьків він і не знав. Єдине, це він втік з дому коли йому було шістнадцять і він закінчив школу. Два роки він переховувався і працював на різних шабашках, щоб купити собі їсти.

Далі коли йому виповнилося вісімнадцять, він вже офіційно влаштувався на роботу. Працював на будівництві. Заробляв добре, то ж паралельно навчався. Хоча це все йому давалося важкою щоденною працею.

Вже в двадцять шість років чоловік мав успішний бізнес. А до батьків так і не навідувався. Та й я не розпитувала.

Ми одружилися і у нас народилися двоє прекрасних діток. Все б нічого, якби через кілька років наша молодша донечка не захворіла.

Їй потрібне було оперативне втручання. То ж ми і так познайомилися з свекрухою.

Справа в тому, що донечці потрібно було пересадити частину кісткового мозку. Жоден з нашої родини не підходив. Так як мамі чоловіка ще не виповнилося п’ятдесят ми вирішили попросити її про допомогу.

Виявилося, що все це ставлення до мого чоловіка через те, що його старший брат мав таку ж хворобу, як наша дочка. Тоді його батьки і народили другу дитину – мого чоловіка, щоб він став донором для брата. От тільки мій чоловік не підійшов.

Як ви розумієте, його старший брат п омер ще коли мій чоловік був зовсім малим, тому він про нього і нічого не знав.

Однак батьки його не злюбили, бо народили його для спасіння свого улюбленого першого синочка.

Ох, якби ми лиш знали причину. Можливо б нам вдалося проконтролювати симптоми нашої дочки і не допустити такого повороту подій.

Свекруха нас вислухала, хоча наш візит був для неї далеко не приємним. А тоді сказала крізь зуби:

– Ти не врятував мою дитину, то ж я не допоможу твоїй! Забирайтеся звідси!

Батько чоловіка помер кілька років тому. Тому у нас більше не було надії. Але все таки ми вирішили спробувати народити третю дитину. А раптом нашій донечці ми таким чином зможемо допомогти.

КІНЕЦЬ.