Здавалося, все давно забуте. Перше кохання, перше розчарування. Тоді думала – сум уже ніколи не пройде…

З Олегом вони познайомилися, коли Олена приїхала на канікули до тітки Світлани, маминої сестри.

Олег із батьками жив по сусідству. Він одразу побачив гарненьку дівчину. Олена виділялася серед сільських ровесниць модним вбранням, короткою стрижкою та впевненою гарною поставою. Дякуючи мамі, дівчинка з п’яти років школу бальних танців відвідувала.

Вони швидко подружилися. Олена намагалася тепер не пропускати жодних канікул, щоб не приїхати до тітки Світлани. Непомітно дружба переросла у глибше почуття.

-Ми завжди будемо разом, – казав Олег щоразу, проводжаючи кохану назад у місто.

-Треба тільки зачекати. Скоро вступлю, буду до тебе ближче.

Його мріям не судилося збутися. Спочатку у нього важко заслаб батько. Довелося про вступ тимчасово забути, лишитися вдома. Потім довелося їхати на заробітки, щоб допомогти батьку.

-Я тебе дочекаюся, – казала Олена, проводжаючи його на вокзалі.

І, мабуть, дочекалася б. Якби не повідомлення від Олега…

-Вибач, я зустрів іншу. Краще забудь мене.

З роками вона забула. Але не вибачила. Після першого гіркого досвіду довго не могла повірити жодному хлопцю.

Потім зустріла Дмитра, свого майбутнього чоловіка. Той був мовчазним та надійним. Після недовгих залицянь одразу запропонував розписатися.

Олена не відчувала до нього і половини тих почуттів, які були в неї до Олега. Але й залишатися одній, коли всі подружки заміж вискочили одна за одною, теж не хотілося.

-Стерпиться – злюбиться, – мама, як ніхто, розуміла дочку, і по-своєму хотіла їй добра.

-З Дмитра вийде хороший чоловік. Буде дбати про тебе, а що ще потрібно?

-Кохання, – подумала тоді Олена. Але з мамою погодилася.

І жодного разу не пошкодувала про ухвалене рішення. Кохання Дмитра їм цілком вистачило на двох. З ним вона могла вередувати, бути слабкою та безпорадною. Він сміливо вирішував будь-які проблеми; завжди робив так, щоб Олена нічого не потребувала.

Після народження сина чоловік почав любити її ще більше. Вона й сама дивувалася: здавалося, більше нікуди.

Сумно звістка про те, що не стало тітки Світлани застала зненацька.

Мама тут же злягла. Треба було, щоб хоч хтось від їхньої родини поїхав у село, де жила мамина сестра.

Син маленький, тягти його за багато кілометрів не найкраща ідея.

-Ти їдь, а ми на тебе чекатимемо, – сказав Дмитро дружині.

Олена поїхала.

Вона допомогла приготувати все до поминок. Попрощатися з тіткою прийшло багато людей…

Олена окинула поглядом присутніх. Якийсь чоловік який стояв осторонь від всіх здався їй знайомим. Вона придивилася до нього й очам своїм не повірила!

То був… Олег.

-Що ти тут робиш? – аж розгубилася вона.

Вона дуже розхвилювалася.

Ось так реакція на колишнього через стільки років!

-Взагалі-то я сусід тітки Світлани, якщо ти не пам’ятаєш, – Олег уважно дивився на перше кохання, кинуте ним колись.

-Зовсім не змінилася. Навіть ще краще стала…

Увечері Олена повернулася в будинок тітки. У тітки Світлани, окрім сестри та племінниці, близьких не було. Дім вона давно їм заповіла.

Поїзд тільки вранці. Значить, доведеться переночувати тут.

Олена вже лягла, коли хтось тихо постукав у вікно.

Вона відсмикнула фіранку. Під віконцем стояв Олег.

-Чого тобі? – грубо спитала вона, намагаючись, щоб голос не тремтів.

-Нам потрібно поговорити.

Олена впустила його в будинок, розуміючи – даремно спокушає долю.

Говорив переважно Олег. Про те, як помилився багато років тому. Проміняв її на іншу, а та його покинула. Як погано йому жилося всі ці роки, не бачачи кохану, не чуючи її ніжного голосу. Говорити він завжди вмів гарно.

Олена слухала та розуміла: варто лише захотіти, і він знову буде її.

Спогади про минуле розтривожили. Вона раптом подумала, що ніколи ні з ким не мала того, що було з Олегом.

-Давай почнемо все спочатку, тепер все набагато простіше. Раніше ми були зовсім молоді, нерозумні.

Слова Олега перейшли в пристрасний шепіт. Він спробував обійняти Олену. І тут Олена аж стрепенулася.

Вона одружена з прекрасним чоловіком. У них маленький синочок. Все просто чудово.

-Іди! Все в минулому, у мене сім’я. Сподіваюся, і в тебе колись буде.

Вона зачинила за ним двері так сильно, ніби вирішила назавжди зачинити двері в минуле.

Заснути більше не вдасться. Що ж, збиратиметься в дорогу. Вдома на неї давно чекають…

КІНЕЦЬ.