Стукіт у двері. Відкриваю, а там стоїть nодруга з університету, котру я бачuла в останній раз 20 років тому. Ось навіщо вона мене знайшла

 

Маша подзвонила Сашці ввечері; цей дзвінок вона точно не чекала. — Саша, ти що номер поміняла? Я через тридцять три рукостискання його дістала. Завтра приїду! — Супер! Чекаю, що тобі приготувати? — Так, нічого, якщо тільки перловку з цибулею. Пам’ятаю ті часи, коли їсти було нічого, а перловки завалися.

Хочу приїхати і наїстися. Саша і Маша тоді стали жити разом в гуртожитку. І прожили вони близько п’яти років там. Навчалися вони на одному філологічному факультеті. Харчувалися разом, батьки Сашки були з села, часто привозили овочі та фрукти. У Маші з її батьками, відносини були трохи сkладніше, її матері було завжди не до дочки.

Дівчатка жили на стипендію, кожен раз скидалися і купували собі речі. Намагалися підробляти, але поєднувати з навчанням складно було. У Саші завжди було трохи rрошей, батьки давали. Вона постійно давала в борг rроші Машці. Саша закінчивши інститут, відразу вийшла заміж і поїхала в село. Працювала в школі. Потім наро дився син, а потім вона розлу чилася і повернулася в місто. Заміж вона так більше не виходила.

З Машею вони після інституту не спілкувалися. Та й Маша теж поїхала потім. І ось зараз Машка приїхала до Сашки в місто, жінки обнялися і навіть розnлакалися. — Сашко, ти все та ж! Красуня! — сказала Машка. Маша приїхала не з порожніми руками, вона приїхала з продуктами. — Я, начебто, з голоду не вми раю тут. — розсміялася Саша.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩