Степан прийшов з роботи пізно. Він зайшов на кухню і ахнув. Ольга накрила шикарний стіл з різними смаколиками. – Кохана, у нас що якесь свято? – здивовано запитав він. – Щось я не пригадую яке, нагадай, будь ласка? – Так! Свято! У нашій родині буде поповнення! – радісно сказала Ольга. – Як поповнення? Навіщо нам ще одна дитина? – невдоволено запитав чоловік. – Я думала ти зрадієш… – Ольга не розуміла, що відбувається. Та згодом вона збагнула, що до чого

 

Ще зі шкільних років Ольга мріяла про кар’єру журналістки.

Вона навіть у школі брала інтерв’ю у своїх однокласників, потім у шкільній газеті публікувала свої нотатки.

Після закінчення школи вступила в інститут на факультет журналістики. До речі Ольга була найдбайливішою та найталановитішою студенткою на факультеті. Всі однокурсники пишалися нею, а викладачі пророкували блискуче майбутнє.

Але бажати і мріяти одне, а доля розпоряджається по-іншому, подає сюрпризи, і не завжди приємні.

Закохалася студентка Ольга у викладача інституту на четвертому курсі. Степан викладав, а вона вчилася. Між ними зʼявилося кохання, та таке, що не могли жити один без одного.

Так і не закінчивши інститут вона вийшла заміж за Степана, бо чекала на дитину. Народилася донька Уляна. Ольга повністю поринула в материнство, сиділа вдома, дбала про доньку.

Поки донька підростала Ольга, не замислювалася, що в її житті можуть відбутися якісь зміни. Просто дбала, займалася з Уляною, мріяла ще про сина. Вона вважала, що чоловік Степан у неї найкращий, а вона найщасливіша.

Коли доньці виповнилося п’ять років, вона раптом помітила, що Степан частенько затримується на роботі. Став дратівливим, відстороненим, розсіяним. Іноді Ольга запитувала щось, а чоловік відповідає невпопад. Замислилась Ольга.

Але в цей самий час вона зрозуміла, що знову чекає дитину.

Степан прийшов з роботи пізно. Він зайшов на кухню і ахнув.

Ольга накрила шикарний стіл з різними смаколиками.

-Кохана, у нас що якесь свято? – здивовано запитав він. – Щось я не пригадую яке, нагадай, будь ласка?

-Так! Свято! У нас буде ще один малюк! У нашій родині буде поповнення! – радісно сказала Ольга.

-Як малюк? Навіщо нам ще одна дитина? – здивовано й невдоволено запитав чоловік.

Жінка застигла від здивування. Ольга ніяк не очікувала такої реакції чоловіка. Вона думала він зрадіє, бо коли вперше дізнався, що буде дитина, він був дуже щасливий. Радів, коли народилася донька, грався з нею. Вона дивилася на Степана тривожно та розгублено.

-Я думала ти зрадієш…

Ольга не розуміла, що відбувається. Та згодом вона збагнула, що до чого.

Чоловік сказав, що друга дитина їм не потрібна, і треба якось вирішити це питання. Ольга послухалася.

Але не минуло й року, як чоловік залишив її із донькою. Пішов до іншої, мабуть до чергової студентки. Ольга довго плакала. Донька, яка дуже любила батька, постійно запитувала:

-А де мій тато? Я сумую, чому його довго нема? Мій тато найкращий.

Ользі довелося її говорити:

-Уляночка, тато поїхав у відрядження, надовго. Так що поки не чекай на нього.

-А коли приїде?

-Не знаю, дочко, але швидше за все не скоро, – ховаючі очі говорила вона.

Минав час, Ольга працювала, навчилася жити без чоловіка. Уляна вже навчалася у другому класі, як раптом заслабла, скаржилася матері на нездужання. Ольга себе заспокоювала:

-Нічого, все буде добре, донька видужає.

Але в неї було якесь передчуття. Час минав, а донька почувала себе все гірше.
Після численних обстежень їй відверто сказали, що в її доньки все дуже серйозно, але надії втрачати не потрібно.

Та Ольга, навіть не будучи фахівцем, розуміла, що шансів дуже мало.

Вона потім сама себе вмовляла, їй нема на кого сподіватися, треба триматися, донька не повинна бачити її сльози.

-Як жити далі? Для кого жити?

Ольга просила Бога, благала, потім почала часто відвідувати церкву. Вона довго стояла перед іконами, і начебто їй ставало легше.

-На все воля Божа… – часто думала вона.

Вона сподівалася на краще, сподівалася на диво, сподівалася, що донька одужає. Але дива не сталося…

Ольга з донькою повернулися додому. Незважаючи на самопочуття, Уляна була рада своїм іграшкам, книжкам.

А найголовніше поряд була мама… Вечорами вони з мамою читали книжки, Біблію.

А ще сталося важливе у житті Уляни – тато, дізнавшись про те що вона слаба, почав відвідувати їх часто.

Донька дуже раділа, коли приходив батько, приносив іграшки, книжки.

Ольга, часто вдивляючись у обличчя доньки, думала про своє життя, думала коли і які гріхи вона могла зробити.

-Яка ж я була тоді нерозумна, послухалася чоловіка. Та ненароджена дитина – це мій найголовніший гріх. Хотіла втримати чоловіка біля себе. Можливо, за це я тепер і розплачуюся. Точніше, розплачується моя донька за мій необдуманий вчинок.

Вона постійно докоряла себе.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩