Софійка цілuй день nоралася на кухні, потім все мила, начищала, витирала пил. А як же інакше?! Свекруха ж до них жити перебирається! – І звільніть мені ту спальню, де ми з моїм Васильком жили! – по телефону сказала свекруха. Софійка тільки махнула рукою: – Нехай, звільнимо. Це її будинок все ж таки був. Довелося їм з чоловіком у залу перебиратися. Свекруха, як приїхала, так одразу й заявила: – Я вдома нічого не робитиму! Ні прибирати, ні готувати! Ти вже, Софійко, як хазяйнувала, так і хазяйнуй! Софія застигла від здивування

Не думала Софійка, що коли її свекруха Варвара Петрівна переїде до них, то все в їхньому житті так зміниться…

Варвара мала свою квартиру в місті, але свекра не стало, і одна вона залишилася.

А дочка Настя, як вийшла заміж, так і жила в місті. Вони з чоловіком квартиру винаймали, син у них.

А тут Настя знову завагітніла, двійнят чекають.

Ось свекруха і вирішила залишити свою квартиру доньці, а сама до сина в село перебратися. До свого дому.

Самі вони родом з іншого села. З чоловіком тоді вирішили сюди перебратися, їхнє село тоді зовсім спорожніло.

Ось вони й узяли тут дім. Тут село велике, із роботою проблем не було.

Взяли тоді собі стареньку хатинку. За безцінь. Самі з чоловіком її повністю розбудовували. Гарний будинок вийшов, ділянка велика.

Але заслаб згодом Василь. У місті часто лежав. Ось тоді й вирішила Варвара, що краще їм тут у місті й залишитися. Тут і лікарня хороша, й умови всі. Василь тепер постійно мав бути під наглядом.

Варвара продала свій будинок, що залишився від батьків, хазяйство все розпродала.

Деякі заощадження залишалися у них із Василем – от і взяли вони тут квартиру. Так і жили з того часу у місті. А дім свій синові Павлові залишили. Хлопець дорослий, одружуватися збирається.

Ну, а тепер Варвара повідомила сина, що вирішила повернутися додому. Віддала вона квартиру його старшій сестрі. Хоче знову жити на природі, дихати свіжим повітрям.

Павло, звичайно, не заперечував. Та й як він міг заперечувати – будинок же ж фактично батьківський. Самі вони його будували.

Та й добре, якщо мати поряд буде. Знову ж таки за Полінкою буде кому доглянути – садок же ж у них на ремонті.

Софійка цілий день поралася на кухні, потім все мила, начищала, витирала пил. А як же інакше?! Свекруха ж до них жити перебирається!

-І звільніть мені ту спальню, де ми з моїм Васильком жили! – по телефону сказала свекруха.

Софійка тільки махнула рукою.

-Нехай, звільнимо. Це ж її будинок все таки був, – сказала вона.

Та ця ідея їй не дуже сподобалася.

Ну як вони тепер зі свекрухою уживуться? Так все добре і спокійно було, правда бувають сварки, ну, так у кого їх не буває?

А тепер свекруха завжди буде на боці сина, яке на них тепер життя чекає?

Та ще й зі спальні їх випроваджує… Доведеться їм тепер або в залу перебиратися, або в маленькій дитячій разом із дочкою тулитися. Адже свекруха одразу сказала, що вона сама у своїй кімнаті житиме.

Варвара, як приїхала, одразу заявила, що вдома вона нічого не робитиме. Ні прибирати, ні готувати не буде!

-Ти вже, Софійко, як звикла своє господарство сама вести, так і веди. Як тобі звичніше і зручніше. Я вже своє відпрацювала.

Але якщо тобі коли допомога яка буде потрібна – ти не соромся, кажи. Чим зможу – завжди тобі допоможу, – сміялася свекруха.

Софія застигла від здивування.

А Софійка розгубилася – ну зовсім чудово тепер! Мало того, що всі домашні справи на ній, тепер ще й свекрусі догоджати, прибирати за нею та готувати… Але діватися нікуди, треба якось жити.

Варвара і справді взагалі ніколи не втручалася у справи невістки. Одне тільки синові нахвалює, яка в нього дружина хазяйновита. А як готує смачно!

У будинку завжди чистота ідеальна. Всі речі завжди в порядку, чоловік і дитина завжди чисті та доглянуті. А яка вона добра та ласкава!

А чоловік слухає, і радіє – значить знайшли вони спільну мову. Та й справді – дуже хороша в нього дружина. Он і мати не змогла не помітити та не оцінити.
Або Софійці про сина постійно говорить, який він молодець – як піклується про сім’ю! І робота у нього хороша – повністю забезпечує сім’ю.

А вже в будинку – справжній господар. Одразу відчувається тверда чоловіча рука. Все добротне, все гаразд. Він завжди бачить де що не так, що потрібно полагодити або відремонтувати. Ніколи не свариться, слова поганого ніколи не скаже. Тому і вони в нього завжди радісні та щасливі, завжди в достатку.

І раптом Софійка помітила, що й справді давно у них із чоловіком немає жодних сварок та розбіжностей. Мир і спокій у сім’ї. Всі якось начебто добрішими один до одного стали, дбайливішими і уважнішими. Дивно якось…

Свекруха сидить у своїй кімнаті, постійно щось в’яже. То для всіх теплі речі на зиму, то якісь хитромудрі серветки, та скатертини.

А Полінка постійно крутиться біля бабусі. Та їй щось розповідає, казки вигадує.

Історії різні із життя розповідає, якісь повчальні. Усе пояснює.

Незабаром раптом і Полінка стала гачком пробувати в’язати, а потім і сама для ляльки одяг зв’язала. Уже стільки радості та захоплення було! Сама навчилася косички заплітати. І перестала розкидати власні речі та іграшки. Тепер їхня дочка і сама твердила, що кожна річ має мати своє місце, а будинок дуже любить порядок.

Тобі подобається у домі жити? Тобі в ньому завжди добре. Значить треба його любити і поважати, стежити, щоб у ньому завжди було чисто і затишно.

Стала Поліна сама стежити за чистотою. Допомагає матері і зі столу прибрати, пробує і підлогу мити самостійно, а пил взагалі любить витирати.

А Варвара з подругою Оленою на лавці біля будинку сидять. Згадують колишнє життя, діляться якимись історіями.

Олена ж самотня, а ось тепер їй є з ким поспілкуватися. У селі багато стареньких, та всі вічно зайняті. У всіх діти та онуки. Треба прибрати, випрати, наготувати.

Треба і на городі встигнути, і в кого хазяйство є – теж треба доглядати.

А ще й купа онуків на кожному. Спробуй, впорайся з усіма справами! Внуків треба і нагодувати, і доглянути, щоб куди не залізли, та шкоди не наробили якоїсь.

Надвечір уже без сил. Поки діти прийдуть із роботи, а тут починаються сварки та докори.

На другий день жінки то на лавці, то біля криниці пліткують.

Нарікають хто на невісток, хто на зятів. Розповідають свої образи, перераховують недоліки родичів, сварять їх.

А Варвара дивується. Каже, що в неї невістка просто чудова. Та й не невістка вона їй тепер, а донька. Адже тільки донька може бути такою уважною та дбайливою до матері.

А вже як Софійка любить її сина та внучку! Ну а хазяйка така, що краще й не вигадаєш – як же можна ображатися на неї?

Нема за що ображатися. Таку тільки любити можна, та дякувати за все. А крім усього іншого – вона в неї ще й красуня, та розумниця.

А який смак у неї чудовий, одягається хоч і не так дорого, зате завжди зі смаком.

Все на ній завжди виглядає ідеально. Одна її щаслива посмішка чого варта! А чого б їй щасливою не бути?

Адже вона така, що просто мрія, а не жінка! І чоловік її дуже любить. А вона чоловіка обрала під стать собі. Адже він у неї теж найкращий.

А як любить її з донькою, як про них піклується! І який господар – у нього будь-яка справа під силу. Сім’я завжди в достатку та любові. І Варварі з ними дуже добре – з такими дітьми погано не може бути.

Чутки ці доходять і до Софійки. Приємно їй і дивовижно. Як все ж таки добре, що свекруха до них приїхала!

Адже з того часу вдома взагалі немає ніяких сварок. Якось усі проблеми мирно вирішуються. І більше почали спілкуватися, радитись.

До думки один одного почали прислухатися. Вона й не думала, що можна ось так мирно та спокійно жити разом зі свекрухою.

Та й не лізе ніколи ні в що, не втручається. Сидить собі там у своїй кімнатці, щось в’яже. І домашніми справами ніколи не займається, а вдома завжди чистота і порядок.

І онукою начебто особливо ніколи не займається, а та стільки в неї навчилася. І стала спокійніша, розважливіша, самостійніша.

Якось спокійно та затишно в будинку зі свекрухою. Ось вона іноді їде до дочки на день-два. Так одразу стає якось порожньо без неї.

Усі чекають на її повернення. А коли минулого року поїхала аж на два тижні – донька в лікарні з дитиною була, то вони взагалі місця собі не знаходили, так її не вистачало.

Дзвонили щодня, запитували, коли вона вже нарешті повернеться… Ну а як повернулася, начебто разом з нею світло якесь повернулося. Стало і затишніше та тепліше.

Іноді Варвара любить щось смачненьке спекти. Заздалегідь запитає Софійку, чи не буде та проти, якщо вони з Поліною завтра пиріжків напечуть, поки вона на роботі буде?

Софійка дивується – а чого б це їй проти бути? Нехай готують, що хочуть. А Варвара просто каже, мовляв, ну може ти щось інше задумала, у тебе все завжди так добре виходить. А я просто захотіла молодість згадати і теж подивитися – чи не забула, як раніше робила?

Напече величезну миску – хлопці з усієї вулиці поруч крутяться. Поліна всіх пригощає, гордо вихваляється, що це вони вдвох із бабусею стільки наготували. Вона також допомагала. А як смачно вийшло!

Отак вони й живуть. Незабаром у Поліни братик має народитися. Вони з бабусею вже в’яжуть костюмчики. Дуже хочеться Поліні швидше порозумітися з малюком. А бабуся посміхається, каже, що не треба поспішати – усьому свій час.

Джерело