Син вдруге одружився, але я на його другому весіллі не була, і з його другою дружиною не знайома. З онуком спілкуюся, а з невісткою ні. Бо у них роман зав’язався, коли його перша дружина із сином після аварії у лікарні лежали. Місто маленьке, про це всі знали, але цю жінку нічого не зупинило.

Перший шлюб мого сина тривав майже десять років. З них п’ять років молоді жили зі мною, а потім взяли іпотеку. Жили не ідеально, всяке бувало. Перша невістка Світлана була не дуже спокійна. І лаялися ми з нею свого часу, але потім якось притерлися.

Коли вони з’їхали, стосунки стали майже бездоганними. Ми перестали сваритися на побутовому ґрунті, а більше нам ділити не було чого. Тим більше мені було за що Свєту поважати. Коли я злягла після інфаркту, вона мене виходжувала, як рідну, хоча перед цим ми з нею сильно посварилися. Але вона жодного разу про це мені не нагадала.

Я намагалася у життя молодих не лізти. Тому знаю тільки те, що бачила сама, поки вони жили в мене, і те, що мені потім син, онук і невістка розповідали. Мені здавалося, що син із дружиною один одного врівноважують. Вона запальна, але швидко вгамовувалась, а син навпаки, довго може терпіти, але якщо вже образився чи розлютився, то це надовго.

Коли онукові було сім років, він та Світлана потрапили в аварію. Їхали у таксі, коли в них на перехресті влетіла інша автівка. Це було жахливо. Думали, що вони не виживуть, але бог милував. Хоча в лікарні вони пролежали дуже довго, потім ще багато часу приходили до тями.

Світлана постраждала менше, удар припав з боку, де сидів онук. Ось із ним довелося повозитися, але лікарі казали, що дитячий організм швидше справляється з ушкодженнями. Швидше, не швидше, а ось ходити онукові довелося вчитися заново.

Це був найскладніший період для всіх. Фінансову допомогу збирали всім містом. Воно у нас невелике, всі один одного через треті руки, але знають. До мене на вулиці підходили незнайомі люди, цікавилися станом онука та невістки. Було ніяково, але я раділа, що у нас такий чуйний народ.

А син якось замкнувся у собі. Я не турбувала його, кожен переживає стрес по-своєму. До лікарні до своїх він часто ходив, але зі мною майже не спілкувався. Потім я зрозуміла, що йому просто було соромно дивитись мені в очі.

Коли невістка вже повністю одужала, а онук проходив реабілітацію, син заявив, що розлучається. Це було як грім серед ясного неба. Як так? Адже зараз його допомога, кохання та підтримка їм дуже потрібна. Але виявилося, що в нього вже пів року є стосунки, з’явилися вони вже після тієї страшної аварії.

Світлана перенесла розлучення спокійно. Вона казала, що це менше з зол.

– Якби не та аварія, я б волосся на собі рвала, місця не знаходила. Але тепер для мене це дрібниці. Я жива, син живий, а решта вже нісенітниця.

У мене такого спокою не було. Я на сина була дуже зла – як так взагалі можна було? Дружина і син у лікарні, все хитко, вони потребують допомоги та підтримки, а він роман на боці крутить. Було бридко, що мій син виявився на це здатний. Я вважаю, що він зрадив свою сім’ю.

Світлана з сином після розлучення поїхали до її батьків. Ми з нею підтримуємо зв’язок, я іноді їжджу до них у гості, але найчастіше онук приїжджає до мене.

А ось із другою дружиною сина я навіть знайомитися не стала. Для мене ця жінка – падальниця. Не знати про ту жахливу ситуацію, в яку тоді потрапили Світлана з онуком, неможливо, у місті всі про це знали. Сюжет крутили за всіма місцевими новинами, і син там теж інтерв’ю, у нього щось питали.

Тобто, вона чітко розуміла, на що йде. Не повірю, що все місто було в курсі, а вона ні. Просто людина вирішила ігнорувати цю інформацію, що чимало говорить про її життєві принципи та моральні настанови.

Тому ні на весілля сина я не пішла, ні на виписку другого онука. Його потім син сам приносив, коли хлопчик підріс. Невістка намагалася налагодити якось спілкування, але я жорстко відрізала її спробу.

Те, що я спілкуюся з сином, це не означає, що я його вибачила, просто це мій син, як не крути. Я з ним спілкуватимуся. Онук – рідна kров, і з ним я спілкуватимуся. А з невісткою, яка вирішила будувати своє щастя на чужому нещасті, не хочу навіть вітатись.

КІНЕЦЬ.