Ситуація, напевно, стандартна для декрету – чоловік не хоче допомагати по дому і з дитиною, бо вважає, що якщо я сиджу в декреті, то моє життя просте і безхмарне. Хоча я із задоволенням помінялася б із ним місцями та подивилася, як довго він протягнув би в такому режимі.

Начебто до появи дитини у нас із чоловіком не було проблем із поділом обов’язків. Якщо чоловік з роботи раніше приходив, то він заходив у магазин, купував продукти та готував вечерю. Я робила те саме. З прибиранням та іншими домашніми обов’язками все було аналогічно.

Хоча свекрусі цей наш розпорядок активно не подобався. Вона постійно дорікала мені за те, що я звалюю на чоловіка жіночу роботу. Мовляв, він після роботи приходить втомлений, а тут ще через недбайливу дружину доводиться до плити вставати.

– Мамо, заспокойся, дружина в мене теж працює, тому всі обов’язки ми ділимо навпіл. Це нормально, – спробував пояснювати мамі чоловік, але вона його слухати не хотіла.
– Хороша господиня все має встигати, а у вас навіть дитини ще немає, а вона вже не може впоратися, – гнула свою лінію мама чоловіка.

Ця розмова відбувалася не зовсім при мені, але так, щоби я обов’язково чула. Багато разів хотілося вийти й висловити свекрусі, щоб не лізла не у свою справу, але не хотілося нагнітати конфлікт. Мама завжди мені говорила, що поганий мир кращий за добру сварку. Тим більше мене тішило, що чоловік за мене заступається.

У нас вже влаштувався побут, тому мені не страшно було йти в декрет. Подруги мене лякали всілякими жахами, що чоловіки їм не допомагають, як вони вимотуються з дитиною, та інше, але я чомусь була впевнена, що мене це все не торкнеться, адже не може чоловік різко взяти та змінитись.

У період виношування чоловік мене оберігав від зайвого навантаження, був уважний та дбайливий. Але коли я народила, ситуація почала змінюватись.

Син із перших днів був неспокійною дитиною, спав уривками та багато плакав. Ми проходили безліч лікарів, але всі говорили, що все в нормі, потрібно просто чекати, згодом ситуація має нормалізуватися.

За ніч я могла поспати всього кілька годин, тому що завжди потрібно було схоплюватися до дитини. Чоловік у перші тижні ще якось чергувався зі мною, а потім перестав, імітуючи міцний сон. Вдень було не легше – малюк постійно на руках, часу не залишається ні на що.

Короткі перепочинки я намагалася витрачати на сон, щоб на добу набиралося хоча б годин п’ять. Я розуміла, що без нормального сну не вивезу. Тим більше, що займатися домашніми справами було неможливо – тільки дитина вщухала, я кидалася щось робити, але за хвилин п’ятнадцять доводилося все кидати й бігти до сина.

Допомогти мені з дитиною протягом дня не було кому. Свекруха та мама працюють. Тому я з нетерпінням чекала, коли чоловік прийде з роботи, щоб хоч поїсти приготувати та швидко збігати в душ. Про прибирання та прасування білизни я вже навіть не думала.

Спочатку чоловік неохоче, але погоджувався посидіти з сином. Я намагалася максимально швидко впоратися зі справами, бо розуміла, що чоловік після роботи йому хочеться розслабитися і спокійно полежати. А з маленькою крикливою дитиною на руках це зробити проблематично.

Але потім чоловік просто почав відмовлятись мені допомагати. Казав, що шалено втомився на роботі, валиться з ніг. Або що погано почувається. Кілька разів навіть додому не приходив, залишався у своєї мами, а мені казав, що захворів і не хоче заразити мене та дитину.

Нещодавно я знову попросила його після роботи зайнятися сином, але ця розмова вилилася у скандал.

– Я не розумію, чим ти взагалі займаєшся цілими днями? Їжі до мого приходу майже ніколи немає, у квартирі безлад, гори білизни лежать вже який тиждень. А варто мені прийти додому, як ти намагаєшся всунути мені дитину! Я взагалі з роботи повертаюся, а не з курорту!

– Так і я не в санаторії! Не пам’ятаю, коли востаннє вже висипалася. Мені складно без твоєї допомоги, бо дитина плаче та потребує уваги. Я не можу розірватись!

– Чомусь інші жінки якось усі встигають, одна ти у нас особлива! Син ще навіть не повзає, де його поклала, там і взяла. Що тобі заважає бодай вечерю вчасно готувати?

– Раніше ти сам міг вечерю приготувати, і не бачив у цьому проблеми.

– Раніше ти теж працювала, а тепер цілими днями вдома сидиш!

Мені було прикро від такого нерозуміння. Він відмовляється вірити, що за цілий день з дитиною можна реально жодного разу не сісти, бо вона заспокоюється лише тоді, коли ти з нею на руках ходиш. Намагалася пояснити, але чоловік не вірить. Вперся в те, що у всіх все виходить, чоловіків вони не напружують, тільки я його, бідненького, заїздила.

Дуже хочеться, щоб він посидів у декреті місяць, а потім поговоримо з ним ще раз. Але він не погодиться, адже возитися з дитиною – це жіноча робота. Не розумію, що пішло не так, адже раніше нормальною людиною був…

КІНЕЦЬ.