Кілька місяців тому мені виповнилося 55 років. Син із невісткою приїхали привітати мене з днем народженя гарним букетом та тортиком. Я ще подумала: мовляв, навіщо стільки витрачатися?

Краще б грошима дали, я щось купила б для саду. Але нещодавно я дізналася, що на день народження сватьї мій син подарував їй путівку до санаторію.

Причому, не лише їй, а й її чоловікові. Я не дуже хотіла йти до неї на день народження. Знайомі ми вже 6 років, але за всі ці роки так і не спромоглися вибудувати нормальних довірчих відносин.

Вона корчить із себе сучасну дамочку. Вирощує якісь екзотичні рослини, зарядку робить зранку, одягнена завжди з голочки.

Чоловік працює на престижній фірмі; люди вони досить забезпечені.

А я – звичайна жінка, виглядаю трохи старше своїх років, вічно заощаджую, страждаю від зайвої ваги. У сина двоє дітей – 3-річний Павло та однорічна Марина.

Свати ніколи не балували онуків їхньою увагою: живуть за містом, добиратися далеко. Але я впевнена, що без моєї допомоги невістка точно не впоралася б: двоє маленьких дітей, з ними гуляти навіть не так просто. Як тільки у мене вихідні на роботі – я відразу мчу допомагати дітям та онукам.

Павло в нас спокійна дитина, а ось Марина кричить і грає так, що усі сусіди чують. Іноді вони навіть заходять поцікавитися, чи все в нас гаразд.

На день народження до сватьї я поїхала тільки через те, що треба було знову стежити за онуками. Я навіть поїсти нормально не встигла.

Вічно доглядала дітей: будинок чужий, купа сходів, розеток – коротше, небезпека на кожному кроці. Умовляю себе досі не ображатись на сина. Мені, якщо чесно, не прикро, а просто неприємно.

КІНЕЦЬ.