Сергій привіз свою наречену в село, де він раніше жив. Там йому залишилася у спадщину хата його бабусі.

– Вибирай, Іринко, тут житимемо або в місто поїдемо винаймати квартиру! – сказав він коханій.

Вибір був невеликий. У місті в Сергія нічого не було, жив він у сестри Олени в маленькій кімнатці разом зі старшим племінником.

Сестра завжди була незадоволена присутністю брата.

Раз на місяць, коли Сергій віддавав їй зарплату за те, що в неї живе, вона була навіть ще у настрої, а решту ж часу чіплялася через дрібниці.

До того ж на Сергія було покладено чимало обов’язків.

Кожні вихідні треба було витрусити килими, ковдри, погуляти з племінниками, а їх було троє, рік, три і шість років.

Чоловік сестри в цей час або навчався в іншому місті, або гуляв із друзями.

Іноді він просто їхав до батьків відпочити від родини.

Ірина про це знала.

Знала, що Сергій, маючи хорошу роботу й зарплату, грошей мав дуже мало. Усе сестрі.

А коли вони почали зустрічатися, і він став собі залишати на витрати, сестра мало не виставила його.
Довелося відпрацьовувати два тижні перед звільненням з роботи.

Сестра всі нерви витріпала братові, а заразом і його нареченій.

Зручний брат був для Олени – гроші, прибирання, допомога з дітьми.

Тиждень вона побурчала, а наступного, коли Сергій відмовився віддавати їй зарплату, просто виставила.

Сергій прийшов з речами до Ірини в її кімнатку в гуртожитку…

…Велике село зустріло їх добре. Хоч і не було там родичів, але Сергій знав багатьох. Дитинство, яке він проводив у бабусі, не пройшло даремно.

Мати Сергія жила теж жила у селі, але в іншій області. А батьки Ірини ще далі. Допомоги чекати не було звідки.

Молоді люди тихо розписалися і почали обживатися. Ірина влаштувалася в місцевий дитсадок, Сергій на тартак.

Сусідська бабуся віддала їм козу, сама вже не могла доглядати.

Коза дісталася зовсім задарма, якщо не брати до уваги півлітра молока в день для бабусі. Потім були кури й овечки.

Зарплата була не таке й велика. Допомагало своє господарство й невеликі замовлення – Ірина шила на замовлення. Жили непогано.

У них уже був трирічний синочок Миколка. Ірина вийшла на роботу після декрету. Найважчі роки були позаду…

…І тут сестра Сергія Олена раптом вирішила приїхати в гості.

А вона ж так жодного разу після від’їзду брата його не бачила.

Діти вже підросли. Чоловік із нею не поїхав, як завжди, вирішив відпочити у своїх батьків.

– А я тут теж раніше жила! – сказала вона.

– До бабусі приїжджала.

– Недовго ти тут побула, – відповів Сергій.

– Після першого тижня без батьків галас піднімала. За тобою одразу й приїжджали. А я усі канікули тут був…

– А що тут робити?! Нудьга. Я й зараз вирішила на морі відпочити!

– Ну, море ти з дитинства любиш. Батьки тільки тебе й брали.

– Я на море поїду братику, а вам діток залишу мабуть в селі!

– А хто ж за ними стежитиме? – здивувався Сергій. – Ми на роботі. Мене кілька днів іноді не буває.

– У вас же ж село, що з ними станеться?! Самі доглянуть один одного!

– Залишайся сама й доглядай. Ірина точно не погодиться.

– А чого ти її питати, ти ж мій брат? Скажеш дружині і все.

– А твій чоловік чимось займається, чи з тобою поїде?

– Ні. Вдома нехай сидить. Він від нас відпочиває.

– Ви все життя одне від одного відпочиваєте…

…Поки брат із сестрою розмовляли, діти Олени лізли скрізь.

Раптом з вулиці почувся якийсь галас. Сергій визирнув у вікно і застиг від побаченого.

Виявилося, що діти випустили порося, і те почало за ними бігати по всьому городу.

Сергій ледве повернув його назад. Грядки були витоптані. Наступною була коза з козенятами. З половиною капусти довелося попрощатися.

Сергій сварився, Ірина переживала. А діти знову пішли на вулицю.

– Вони ж діти, а у вас село! Ну, граються з кізками, що з цього?!

– У нас трирічна дитина цього не робить!

– Ще встигне.

– Він знає, що так не можна.

З вулиці знову почувся галас. Діти полізли дивитись на курей.

Дуже красиві курочки різних порід, несуть такі красиві різнокольорові яйця.

Півень кинувся до них, як тільки вони відчинили двері.

– Та що у вас за село таке! Зовсім за хазяйством не дивитеся!

– Півень не винен. Ти дітям скажи, щоб не лізли нікуди.

– Нехай твоя дружина бере відпустку і стежить за дітьми. Не дай Боже з ними щось трапиться, поки мене не буде!

– Це вони ще до собачки не підходили. А у сусідів є бик, дуже злий. Вранці й увечері корови повз проходять. Що ще? Собачки гуляють самі. У других сусідів гуси, вони бойовитіші за нашого півня. У темряві взагалі не раджу виходити з дому.

– Ти спеціально мені це кажеш?

– Попереджаю.

У цей час старшого сина Олени привів сусід. Виявляється, той вирішив подиміти за гаражем.

– З якби що сталося? Навколо сухе все, дощів уже місяць не було, – казав той. – Ви хто взагалі такі?

– Ні, сестричко. Мені такі проблеми не потрібні. Сама бачиш. Бери їх із собою на море, тільки дивися, щоб вони акул не налякали.

– Та ви всі тут дивні, все село! А я ж тобі допомагала, жив у мене!

– Жив тільки рік, просто вибору не було. Але я тоді тобі віддавав усю зарплату, та й решту ти пам’ятаєш.

– Ми їдемо. Я везу вас до бабці з татом, – сказала вона дітям.

– Ми не хочемо! Ми хочемо з тобою!

– Ні!

Вранці гості поїхали. А Сергій з Іриною ще довго згадували цей візит нахабної сестри…