Сергій з Оленою одружилися зовсім юними, вони навчалися на другому курсі інституту. Що називається, кохання накрило несподівано.

Батьки, що з того боку, що з іншого, звичайно, вважали, що дев’ятнадцять років для одруження занадто юний вік. Але потім зустрілися, поговорили між собою та й вирішили:

-Весіллю бути!

-Хай у нас живуть, місця всім вистачить! – сказав батько хлопця, Андрій Вікторович.

-А якщо діти підуть – я з радістю допоможу! – підтримала чоловіка майбутня свекруха, Галина Олександрівна.

Тож зі свекром і свекрухою Олені, можна сказати, пощастило. Буває так! Та й Олена була дівчина поступлива, у всьому Галині Олександрівні намагалася допомогти.

Щоправда, допомога іноді незручною виходила, то невістка картопля для дерунів на великій тертці натре, то вареники зварить, та й складе їх у каструльку без олії. А вони й злипнуться в одне ціле. Ось і їж тепер, нарізаючи, як торт!

Але Галина Олександрівна невістці не докоряла, а вчила, пояснювала, показувала. І сусідки ніколи від Галини про Олену слова поганого не чули.
А коли Олена вперше Галину Олександрівну “мама” назвала, то й свекруха почала її ласкаво називати «донечкою”.

А через рік Олена ощасливила всіх народженням хлопчика. Такий маленький, щічки рожеві, блакитні очі – просто диво! І ім’я йому дали чудове – Славко.

-Ой, як же він на нашого Сергійка схожий! – захоплювалися батьки Сергія.

-Ні, він на Олену схожий – сперечалися батьки невістки.

А потім разом сміялися з того, які вони дивакуваті бабусі та дідусі.

Галина Олександрівна одразу після роботи бігла до онука. А дід, Андрій Вікторович із задоволенням гуляв з ним на вихідних.

Невідомо, скільки тривало б це тихе сімейне щастя, але одного разу все зникло в один момент.

І зіпсував усе це Сергій. Закохався чоловік у неймовірно красиву дівчину, гордячку – Алісу.

Звичайно, такі красуні, напевно, раз на сто років народжуються. Олена за красою поряд із нею і близько не стояла. Ось і вирішив Сергій, що якщо він не буде поряд з Алісою, то й жити не варто…

З’явився якось Сергій додому пізно. Він мовчки роззувся, буркнув дружині «Привіт» і зайшов на кухню.

Чоловік сів за стіл і раптом… заплакав!

-О Господи, Сергійку! – підбігла до нього Олена. – Та що ж таке трапилося?! Ти чого?!

-Пробач мене, – плакав Сергій. – Пробач… Я не знаю, як тобі це все сказати…

Олена відійшла від чоловіка і підозріло глянула на нього.

-Я покохав іншу, – раптом сказав Сергій. – Жити не можу без неї! Не стане мене без неї, розумієш!

Олена не могла повірити, що це не сон.

Вона швидко розвернулася, закрилася в кімнаті й гірко заплакала.

Звичайно, розуміла вона… Сергій уже місяці три на неї, як на порожнє місце дивиться.

Дістала валізу, та й стала свої речі збирати.

Свекруха якраз повз проходила, випадково зазирнула у прочинені двері:

-Оленко, доню, що трапилося, ти куди зібралася? Чому ти плачеш?

А тут Сергій замість дружини й відповідає:

-Мамо, Олена завтра їде до своїх батьків. Ми розлучаємося.

Галина Олександрівна навіть не одразу зрозуміла, думала син не всерйоз, розгубилася навіть:

-Так, я щось не зрозуміла. Ви посварилися, чи що? Ану давайте миріться! Чого вам не вистачає?

Олена розплакалася:

-Мамо, він на іншій одружуватися зібрався!

Тут Галина Олександрівна як закричить:

-Не треба мені іншої невістки! Ти взагалі нас із батьком запитав? Куди поїде Олена? До своїх батьків? А робота? А дитина?

На голоси прибіг Андрій Вікторович:

-Ви чого розкричалися? Я Славка тільки заколисав!

-Тату, ну хоч ти їм скажи, – звернувся Сергій до батька, розраховуючи на чоловічу солідарність. – Поясни їм! Ну іншу я полюбив, що винен, чи що?

Андрій Вікторович розсудив по-своєму, по-чоловічому.

-Знаєш, сину, серцю, звісно, не накажеш! Тримати ми тебе не станемо! Іди куди хочеш, але ось валізу ти збирай, а Олена з дитиною у нас залишиться!

Сергій, чесно кажучи, на таке рішення не розраховував, ніяк не чекав від своїх батьків такого рішення. Адже він збирався свою нову наречену Алісу сюди привести. А тепер, виходить, квартиру треба винаймати. Гроші зайві платити.

Але батьки згуртувалися навколо Олени й онука як єдиний кулак. Мати сама притягла йому валізу:

-Ось, збирайся!

Довелося Сергію з Алісою винаймати квартиру в іншому районі міста. З Оленою він розлучився. Аліса, дівчина норовлива, зажадала весілля шикарне, щоб усі подруги їй заздрили. Сергій від нареченої був у захваті, виклався, навіть у борги вліз, але шикарне весілля влаштував.

Батьки прийшли у ЗАГС, привітали молодих, і додому пішли.

-Вибачте! Вдома онук чекає.

Нова дружина сина, чи то образилася на батьків чоловіка, чи просто вважала їх негідними свого спілкування, але це був перший і останній раз, коли вони бачилися з Галиною Олександрівною та Андрієм Вікторовичем.

І взагалі, Аліса твердо вирішила відвадити Сергія від поїздок до батьків, і від зустрічей із колишньою дружиною та маленьким сином. Її дратувало, коли він приїжджав і із захопленням захоплювався, яким розумним і життєрадісним росте Славко.

-А коли ми нарешті станемо батьками? – якось спитав він свою красуню-дружину. – Я так хочу, щоб у нас народилася дівчинка дуже схожа на тебе!

Але холодна красуня незмінно відповідала йому:

-Любий, ну які діти! Ми ще молоді, навіщо поспішати? Я ось нам путівки на Мальдіви купила!

А потім вона цю тактику почала застосовувати і для того, щоб обмежити зустрічі Сергія з його колишньою родиною.

Як тільки її чоловік збирався їхати до своїх батьків, одразу в запасі в Аліси з’являлися якісь невідкладні справи: театр, концерт, поїздки, і у безвихідному становищі – «Ой, я щось заслабла».

Поїздки до батьків стали все рідшими. Сергій все більше сумував за сином, за минулим життям і, про що він боявся собі зізнатися, за Оленою… Аліса, звичайно, красуня, яких мало, але характер у неї ще той. А так хочеться спокою й тепла.

А нещодавно Аліса вже й зовсім вирішила “гайки закрутити”, зажадала знизити кількість грошей, які Сергій перераховував хлопчику.

-Сергійку, ну ми ж теж живемо на орендованій квартирі. Ми теж люди, нам і одягнутися, і поїсти, і відпочити хочеться. А тут прямо, як у чорну діру гроші падають невідомо кому.

Сергій навіть не чекав від Аліси таких слів, спочатку подумав, може пожартувала так невдало. Потім бачить, цілком серйозно говорить.

-Алісо, там мій син! Я й так його залишив!

-Хах, подумаєш, залишив! Твій син живе на всьому готовому, у нього мати й ціла команда дідусів та бабусь! Він нічого не потребує!

-Алісо, та ти сама себе чуєш? Чим там можуть допомогти бабусі з дідусями на свої копійки?

Сергій продовжував допомагати сім’ї, як і раніше, не зважаючи на обурення Аліси. Але та діяла за принципом “вода камінь точить” і практично щодня заводила ту саму “пластинку”.

А одного разу сталася справжня біда: Олена взяла Славка до батьків і вони всі разом поїхали машиною у санаторій.

Потім лікарі повідомили, що батькові Олени стало недобре і… Батьків Олени не стало одразу, сама вона була в лікарні, а зі Славком, Слава Богу все було добре.

Галина Олександрівна, як дізналася, сама злягла. Ось і залишився Андрій Вікторович один на двох жінок, які слабі, та ще й з маленькою дитиною на руках.

Зателефонував синові з проханням про допомогу.

-Синку, біда у нас! Допомога твоя потрібна, візьми на якийсь час Славка! Не впораюсь я, надто багато всього навалилося!

Сергій як сидів, так і застиг, навіть після того, як батько вже перестав говорити.

-Сергію, ти чого? – запитала його Аліса.

-Алісо, біда!

Він розповів дружині про все.

-Ой, ну як отак люди не дивляться, куди їдуть! – сказала вона чергову свою нісенітницю.

-Послухай, нам потрібно на якийсь час забрати до себе Славка. Батько не впорається.

Аліса була така обурена, що навіть не думала, підбирати слова.

-Ти що зовсім, чи що? Нащо мені потрібен твій оцей малий? Навіть не здумай його сюди наводити! Здай його на якийсь час у дитячий будинок.

Сергій застиг від здивування, у нього як завіса з очей спала. Кудись різко випарувалася незвичайна краса дружини.

Як встав Сергій зі столу!

-Мій син тобі не якийсь малий! Бачити тебе більше не бажаю!

Зібрав свої речі та повернувся до батьків.

Коли його, нарешті, пустили до Олени, він раптом зрозумів, що любов до неї досі жива. Він плакав, коли він думав, що міг би втратити її назавжди.

Він обережно взяв її за руку. І, дивлячись на обличчя жінки, сказав:

-Оленочко, вибач мені! Я дуже хочу повернутися до тебе, до Славка!

Тоненька сльозинка скотилася по щоці його Оленки.

-Звичайно, Сергійку, я прощаю тебе! Я навіть не сподівалася, що колись почую такі слова!

-Господи, Оленко, як же я тебе люблю!

Сергій повернувся в родину. Мабуть, найбільше радіє його мама. Її можна зрозуміти: тепер усі кохані та дорогі їй люди знаходяться поряд із нею.

А Аліса теж знайшла собі нового, ідеально підходящого їй чоловіка – якогось відомого фотографа. Тепер тусуються разом на модних прийомах. Ну що ж, кожному своє…

КІНЕЦЬ.