Сашко сидів у маленькому кафе і чекав свою кохану Настусю. І ось вона зайшла в кафе. Такою серйозною Сашко її ще ніколи не бачив. Хлопець встав і хотів обійняти кохану, але Настя, просто кивнула і сіла на стілець. В Сашка зʼявилося недобре передчуття. – Ну, розповідай, – сказав чоловік. – Сашко, я хочу щоб ти знав правду. Вибач, але я покохала іншого! Я їду з ним, назавжди! Сашко не вірив своїм вухам. Він вийшов на вулицю і сів на лавку. Раптом ззаду почувся якийсь голос. Сашко озирнувся і застиг від здивування

-Сашко, привіт, приходь на наше місце на шосту годину, треба поговорити.

-Привіт. Нарешті чую твій голосок, а то я дуже скучив. Закінчилися ваші заняття, чи як воно там називається?

-Ні, але треба зустрітися…

-Ти прямо така серйозна. Настусю, в тебе щось трапилося? Чи…

-Не думай, просто приходь…

Олександр не розумів, що відбувається. Його кохана Настя поїхала вчитися на якісь курси перепідготовки в інше місто і через це вони з нею не бачилися майже місяць.

І от вона приїжджає на вихідні і поводиться якось дивно…

…За десять шоста Олександр вже був у маленькому кафе, де подавали круасани та смачну каву.

Він замовив і те, й інше собі та Насті. Рівно о шостій вона увійшла в кафе.

Хлопець навіть не впізнав її. Такою серйозною він її ще ніколи не бачив.

Здавалося, вона дуже змінилася.

Сашко встав, розгорнув руки для обіймів, але вона, просто кивнула і присіла на стілець.

В Сашка зʼявилося недобре передчуття. Зазвичай вона обіймала його і цілувала. Це було їхнє вітання. Щось змінилося і змінилося дуже, зрозумів він…

-Ну, розповідай, – сказав обережно чоловік.

-Сашко, ти ж знаєш, що я ніколи тебе не обманювала, – раптом почала вона. – От і зараз я хочу щоб ти знав правду… Вибач, але я покохала іншого! Ми половинки одного цілого, ми розуміємо один одного з півслова, з півпогляду! І найголовніше – він бачить світ так, як і я, вірніше, я як і він! Я їду з ним, назавжди!

Сашко не вірив своїм вухам. А він уже й каблучку їй купив, уявляв, як вони житимуть у будинку, який він будував за містом, зі ставком, біля лісу…

Для неї і будував…

Наталя взяла його за руки і, дивлячись йому в очі, ще раз вибачилася:

-Пробач, але це вище за мене, я не в силах опиратися цьому почуттю.

-Так, я тебе розумію. Але не розумію того, як я житиму, якщо тебе не буде поруч… Але я хочу, щоб ти була щаслива, якщо тобі буде з ним добре, то… – повторював він сумбурно.

-Мене чекають, я йду. Будь щасливий і дякую за все.

Наталя поцілувала його в щоку і пішла до виходу, там стояв чоловік років сорока з борідкою.

Вони зустрілися поглядами. Він нахилив голову, ніби вибачаючись і прощаючись одночасно. Олександр теж машинально кивнув…

Залишившись сам, він почав їсти круасани, досі не усвідомлюючи, що щойно сталося, запиваючи кавою.

Згодом розплатився з офіціантом і вийшов на вулицю. Погода зіпсувалася разом з його настроєм. Він сів на лавку, дивився на вулицю, а в голові крутилася думка, що він сам винен, що втратив її…

-Та не хвилюйся ти так, не твоя вона, рано чи пізно, пішла б. Має інший шлях, – раптом почув він якийсь голос.

Олександр здивовано озирнувся і застиг від здивування. Поруч з ним, і коли тільки він встиг підійти, сидів милий дідок і привітно посміхаючись, дивився на нього.

-Не сумуй, кажу, – повторив він. – Ти й сам на підсвідомому рівні знав, що вона з іншого тіста та іншого складу та розуму, і характеру теж. Ну не по дорозі вам, а ось їм із бородатим – так!

-Вибачте, а ви хто і звідки ви все знаєте? – аж стрепенувся Сашко.

-Та я за сусіднім столиком сидів і все чув, хіба ти мене не бачив?

Олександр міг заприсягтися, що в кафе старенького не було. Але сперечатися не став і дивився на нього з цікавістю.

-Так, а ти і справді непогана людина, вмієш слухати і прислухатися – це добре. Так ось, скажу я тобі чоловіче, що, скоро, дуже скоро ти зустрінеш свою долю, і те що точно твоя, одразу зрозумієш. Тобі незабаром стане легко на душі, а знаєш чому? Тому що ти зрозумів головне в житті, людина має обов’язково бажати іншому щастя, тоді й тебе воно наздожене. А поки що прощавай, пора мені.

Він розвернувся і швидко пішов віддаляючись від ошелешеного Олександра, все далі й далі.

Тут до нього підбігла якась собачка і почала леститись, поки він дивився на неї, дідка і слід пропав.

-Який дивний і милий дідок. Наговорив мені тут купу всього.

Але раптом він з подивом усвідомив, що на серці вже не так важко, як був хвилин десять тому. Ну що ж, якщо так вийшло, то вийшло, і справді, нехай Настя буде щасливою.

Він вдихнув глибоко-глибоко, видихнув і вирушив додому.

А буквально через кілька тижнів зателефонувала сестра і запросила його на новосілля. Вони з чоловіком купили квартиру, все тримали в таємниці і вже зробили там капітальний ремонт і вселилися.

-Сашко, приїжджай обов’язково побачиш, яка чудова квартира вийшла. Дизайнер – просто розумничка, до речі, на подяку і її запросила на новосілля.

Дійсно, трикімнатна квартира була чудова, все підібрано з хорошим смаком. Світлана представила його невисокій, світловолосій дівчині.

-Сашко, познайомся, це Оля. Вона просто розумничка, погодься. Гарно та затишно.

-Згоден, гарно.

Він тримав руку дівчини і йому не хотілося її відпускати, якесь тепло від неї йшло, і йому так добре стало. Та й дівчина не поспішала забирати руку. І тут він згадав дідуся та його слова: ти одразу зрозумієш, що вона твоя.

Оля справді виявилася його долею, він це зрозумів уже до кінця вечора. Вони зізналися один одному, що у кожного з них таке відчуття, що вони багато років знайомі.

І, звичайно ж, знайомство продовжилося, почалися стосунки, найчудовіші та хвилюючі, а через півроку вони подали заяву…

Слова милого дідуся справдилися, а ось хто він був? Може добрий чарівник, а може, ангел-охоронець підтримав Олександра. Все одно він йому вдячний на все життя…

Джерело