Сашко сидів у маленькому кафе і чекав свою кохану Настусю. І ось вона зайшла в кафе. Такою серйозною Сашко її ще ніколи не бачив. Хлопець встав і хотів обійняти кохану, але Настя, просто кивнула і сіла на стілець. В Сашка зʼявилося недобре передчуття. – Ну, розповідай, – сказав чоловік. – Сашко, я хочу щоб ти знав правду. Вибач, але я покохала іншого! Я їду з ним, назавжди! Сашко не вірив своїм вухам. Він вийшов на вулицю і сів на лавку. Раптом ззаду почувся якийсь голос. Сашко озирнувся і застиг від здивування

 

-Сашко, привіт, приходь на наше місце на шосту годину, треба поговорити.

-Привіт. Нарешті чую твій голосок, а то я дуже скучив. Закінчилися ваші заняття, чи як воно там називається?

-Ні, але треба зустрітися…

-Ти прямо така серйозна. Настусю, в тебе щось трапилося? Чи…

-Не думай, просто приходь…

Олександр не розумів, що відбувається. Його кохана Настя поїхала вчитися на якісь курси перепідготовки в інше місто і через це вони з нею не бачилися майже місяць.

І от вона приїжджає на вихідні і поводиться якось дивно…

…За десять шоста Олександр вже був у маленькому кафе, де подавали круасани та смачну каву.

Він замовив і те, й інше собі та Насті. Рівно о шостій вона увійшла в кафе.

Хлопець навіть не впізнав її. Такою серйозною він її ще ніколи не бачив.

Здавалося, вона дуже змінилася.

Сашко встав, розгорнув руки для обіймів, але вона, просто кивнула і присіла на стілець.

В Сашка зʼявилося недобре передчуття. Зазвичай вона обіймала його і цілувала. Це було їхнє вітання. Щось змінилося і змінилося дуже, зрозумів він…

-Ну, розповідай, – сказав обережно чоловік.

-Сашко, ти ж знаєш, що я ніколи тебе не обманювала, – раптом почала вона. – От і зараз я хочу щоб ти знав правду… Вибач, але я покохала іншого! Ми половинки одного цілого, ми розуміємо один одного з півслова, з півпогляду! І найголовніше – він бачить світ так, як і я, вірніше, я як і він! Я їду з ним, назавжди!

Сашко не вірив своїм вухам. А він уже й каблучку їй купив, уявляв, як вони житимуть у будинку, який він будував за містом, зі ставком, біля лісу…

Для неї і будував…

Наталя взяла його за руки і, дивлячись йому в очі, ще раз вибачилася:

-Пробач, але це вище за мене, я не в силах опиратися цьому почуттю.

-Так, я тебе розумію. Але не розумію того, як я житиму, якщо тебе не буде поруч… Але я хочу, щоб ти була щаслива, якщо тобі буде з ним добре, то… – повторював він сумбурно.

-Мене чекають, я йду. Будь щасливий і дякую за все.

Наталя поцілувала його в щоку і пішла до виходу, там стояв чоловік років сорока з борідкою.

Вони зустрілися поглядами. Він нахилив голову, ніби вибачаючись і прощаючись одночасно. Олександр теж машинально кивнув…

Залишившись сам, він почав їсти круасани, досі не усвідомлюючи, що щойно сталося, запиваючи кавою.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩