Рита увімкнула чайник, щоб попити чаю, а потім вирішила сходити в магазин. Завтра прийде внучка і вона обіцяла їй спекти пиріг з яблуками, але закінчилися яйця. Рита з важкими сумками йшла з магазину. Коли вона піднялася до другого поверху, то побачила незнайомого чоловіка біля дверей її подруги Алли. Він намагався відчинити двері! – А що це ви там робите?! – здивовано запитала Рита. Чоловік обернувся. – Та ось, намагаюся зайти в квартиру. – Як це зайти в квартиру?! – здивувалася Рита. І раптом вона все зрозуміла

Маргарита стояла біля мокрого вікна і з сумом дивилася на подвір’я. Там складала в машину останні речі її сусідка, з якою вона прожила пліч-о-пліч багато років.

Жаль було розлучатися з Аллочкою, її найкращою подругою.

Алла Василівна нещодавно поховала свого Віктора, якому півроку тому виповнилося п’ятдесят шість, а через три місяці його не стало і тепер її до себе забирає дочка. Вони живуть на іншому кінці міста, їздити до матері змогли б нечасто, а без нагляду залишати не захотіли після втрати батька.

Хоча їм з Аллою було всього по п’ятдесят два роки, різниця в них чотири місяці, вони обидві ще молоді, до пенсії їм ще далеко. Але що вдієш, таке життя…

Аллочка знизу помахала їй, сіла в машину і поїхала. Коли вони тепер побачаться, швидше за все навесні, а може, на новорічних канікулах приїде погостювати на кілька днів.

Квартиру вони здали, начебто якомусь чоловіку.

-В принципі, їй яке діло до нього, – подумала Маргарита й увімкнула чайник, вирішивши попити чаю, а потім сходити в магазин.

Завтра прийде онучка, а вона обіцяла їй спекти пиріг з яблуками, який Світланка любила, а в неї закінчилися яйця. Коли вона дістала молоко, його теж виявилося всього півпачки, теж треба купувати.

-Так і назбираю повну сумку, – бурчала сама до себе жінка. – Вічно я все невчасно беру, а потім тягну це на собі.

Хоча їй, звичайно, було гріх скаржитися. На роботі вона пурхала, як метелик, струнка і легка на підйом.

Маргарита зібралася і вирушила по магазинах, сьогодні була субота, у неї вихідний.

Зворотна дорога йшла повз парк, у якому колись, дуже-дуже давно, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Анатолієм. Вона присіла на лавочку, і задумалася…

…Того дня вона зайшла по Аллочку, з якою вони разом навчалися у медінституті, вони зібралися на випускний бал.

На ній була гарна сукня, та й сама вона чудово виглядала. Дівчата вже дійшли до парку, як раптом подруга згадала, що забула вдома туфельки і швидко побігла назад, а Маргарита присіла на лавку саме на цю. І буквально через хвилину до неї підійшов молодик.

-Вибачте, я тут випадково помітив вас зі своєю сусідкою Аллою, ви подруги?

-Так, ми разом навчаємось, вірніше – навчалися, сьогодні у нас випускний бал.

Тут до них підійшов Віктор, майбутній чоловік Алли.

-Рито, а де моя принцеса?

-Побігла по туфлі, щоб потім одну з них загубити на балу для тебе, Вікторе – засміялася Маргарита.

-А ви дозволите приєднатися до вашої компанії, – раптом запитав сусід Алли. – Мене, до речі, Анатолій звуть, – простягнув він руку Маргаріті. – А з Віктором ми вже знайомі.

Аллочка вийшла заміж за Віктора і все казала Маргариті вийти за сусіда. Коли та їй пояснювала, що не любить хлопця, що хотіла б випробувати пристрасне, справжнє кохання, то подруга їй видала:

-Ну ти даєш, Ритко, не розумієш ти свого щастя. Ну, зустрінеш ти «пристрасть», а він виявиться якимось гульвісою. А з Анатолієм ти будеш як за кам’яною стіною.

І Маргарита послухала її, тим більше, що сам хлопець уже не раз пропонував вийти за нього заміж. І прожили вони з ним п’ятнадцять років у гармонії, повазі, народили двох дітей, а потім його не стало, і вона після цього заміж уже не виходила. Виростила сина з дочкою, вивчила.

Зараз вони вже самі батьки і живуть своїм життям, а Маргарита так і не зустріла того, кого полюбила б усією душею. Вона, якщо чесно, навіть не розуміла цього почуття – справжньої, пристрасної любові до чоловіка, бо не зазнала його.

Маргарита зітхнула, підвелася і з важкими сумками пішла додому. Коли вона піднялася на майданчик другого поверху, а вона жила на третьому, то побачила чоловіка біля дверей Алли, він стояв до неї спиною і намагався відчинити двері.

-А що ви там робите?! – здивовано запитала вона.

Чоловік обернувся і посміхнувся:

-Та ось, намагаюся зайти в квартиру.

-Як це зайти в квартиру?! – здивувалася Рита.

І раптом вона все зрозуміла.

Чоловік був приблизно її віку, високий, стрункий і симпатичний. Вона зрозуміла, що це і є квартирант.

-Вибачте, я вже думала бозна що. Це ви квартиру у Алли Василівни винайняли?

Він кивнув.

Давайте я вам допоможу відкрити, у неї замок трохи з вибриками, треба спочатку трохи вперед, а потім відкривати. Ось і все, прошу…

Вона дала йому ключ, хотіла підняти сумки, але вони вже були в руках чоловіка.

-Дозвольте вам допомогти.

-Буду вдячна.

-То ви моя найближча сусідка. Будьмо знайомі – Ігор Володимировичі.

-Маргарита.

-Чудово. Як тільки влаштуюся, обов’язково запрошу вас на найсмачніший чай. Сподіваюся, не відмовите одинокому чоловіку у дружбі?

-Домовилися. Я, у свою чергу, запрошую вас завтра на пиріг із яблуками, якщо любите.

-Ой, просто обожнюю. Одразу згадалися мамині пироги.

Вони розпрощалися біля дверей, задоволені один одним. На другий день у двері Маргариті подзвонили, тим часом вони з онукою тільки-но дістали пиріг із духовки. Внучка побігла до дверей:

-Я відкрию… Бабусю, це до тебе!

На порозі кухні стояв сусід з букетом червоних троянд.

-Якби я знав, що в будинку є ще одна пані, я б неодмінно взяв другий букет. А так вибачте, юна леді, квіти для вашої прекрасної бабусі, якщо я правильно зрозумів.

-Дякую, – взяла квіти збентежена Маргарита. – Знайомтеся, це моя внучка, Світлана, а це Ігор Володимирович, він винаймає квартиру Алли Василівни. Я запросила його на пиріг.

-Дуже приємно, – він поцілував ручку маленької панночки, яка зашарілася.

Допитлива онука під час чаювання запитала його:

-А де ваша дружина, діти?

-Світлано, не можна бути такою занадто цікавою.

-Нічого, я відповім на запитання. Моєї дружина не стало три роки тому, дітей у нас не було за певних обставин.

А приїхав я у ваше місто, пішовши на пенсію, бо давно мріяв тут жити. Поки винайняв квартиру, щоб підшукати та купити ту, яка мені сподобається.

Маргариті чоловік дуже сподобався і дивлячись на нього, вона раптом відчула якесь незвичайне відчуття, з нею такого ще ніколи не було в житті. Така приємна якась, радість, тому що вона знаходиться поруч із цим чоловіком, бачить його, чує приємний баритон, який радує її слух.

Вона подумала:

-Боже мій, невже це і є кохання? І що мені з цим почуттям робити в моєму віці?

І раптом помітила його ніжний погляд. І вона застигла. Вони дивилися один на одного і розуміли обоє, що це взаємне, несподіване почуття, воно накрило їх зненацька.

Внучка, наминаючи пиріг, слава небесам, нічого не помітила. Вона голосно попросила ще один шматочок, бо ну дуже смачно.

І закохані стрепенулися, чоловік теж їв і нахвалював пиріг, приєднавшись до онучки. Посидівши ще трохи, чоловік пішов. А ввечері знову постав перед Маргаритою, запросивши прогулятися, погода була чудова.

Прогулянки стали у них частими і невдовзі вони зрозуміли, що вже не уявляють життя один без одного. Ігор Володимирович зробив їй пропозицію, вона запросила своїх дітей у гості, і він у них попросив руки їхньої мами.

Діти були не проти, тим більше, що Світланка їм усі вуха продзижчала, який гарний у бабусі сусід.

Ось так до Маргарити і прийшло почуття, вона зустріла своє кохання. Нехай не в молодості, але ж, як кажуть – коханню всі віки покірні…

Маргарита стояла біля мокрого вікна і з сумом дивилася на подвір’я. Там складала в машину останні речі її сусідка, з якою вона прожила пліч-о-пліч багато років.

Жаль було розлучатися з Аллочкою, її найкращою подругою.

Алла Василівна нещодавно поховала свого Віктора, якому півроку тому виповнилося п’ятдесят шість, а через три місяці його не стало і тепер її до себе забирає дочка. Вони живуть на іншому кінці міста, їздити до матері змогли б нечасто, а без нагляду залишати не захотіли після втрати батька.

Хоча їм з Аллою було всього по п’ятдесят два роки, різниця в них чотири місяці, вони обидві ще молоді, до пенсії їм ще далеко. Але що вдієш, таке життя…

Аллочка знизу помахала їй, сіла в машину і поїхала. Коли вони тепер побачаться, швидше за все навесні, а може, на новорічних канікулах приїде погостювати на кілька днів.

Квартиру вони здали, начебто якомусь чоловіку.

-В принципі, їй яке діло до нього, – подумала Маргарита й увімкнула чайник, вирішивши попити чаю, а потім сходити в магазин.

Завтра прийде онучка, а вона обіцяла їй спекти пиріг з яблуками, який Світланка любила, а в неї закінчилися яйця. Коли вона дістала молоко, його теж виявилося всього півпачки, теж треба купувати.

-Так і назбираю повну сумку, – бурчала сама до себе жінка. – Вічно я все невчасно беру, а потім тягну це на собі.

Хоча їй, звичайно, було гріх скаржитися. На роботі вона пурхала, як метелик, струнка і легка на підйом.

Маргарита зібралася і вирушила по магазинах, сьогодні була субота, у неї вихідний.

Зворотна дорога йшла повз парк, у якому колись, дуже-дуже давно, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Анатолієм. Вона присіла на лавочку, і задумалася…

…Того дня вона зайшла по Аллочку, з якою вони разом навчалися у медінституті, вони зібралися на випускний бал.

На ній була гарна сукня, та й сама вона чудово виглядала. Дівчата вже дійшли до парку, як раптом подруга згадала, що забула вдома туфельки і швидко побігла назад, а Маргарита присіла на лавку саме на цю. І буквально через хвилину до неї підійшов молодик.

-Вибачте, я тут випадково помітив вас зі своєю сусідкою Аллою, ви подруги?

-Так, ми разом навчаємось, вірніше – навчалися, сьогодні у нас випускний бал.

Тут до них підійшов Віктор, майбутній чоловік Алли.

-Рито, а де моя принцеса?

-Побігла по туфлі, щоб потім одну з них загубити на балу для тебе, Вікторе – засміялася Маргарита.

-А ви дозволите приєднатися до вашої компанії, – раптом запитав сусід Алли. – Мене, до речі, Анатолій звуть, – простягнув він руку Маргаріті. – А з Віктором ми вже знайомі.

Аллочка вийшла заміж за Віктора і все казала Маргариті вийти за сусіда. Коли та їй пояснювала, що не любить хлопця, що хотіла б випробувати пристрасне, справжнє кохання, то подруга їй видала:

-Ну ти даєш, Ритко, не розумієш ти свого щастя. Ну, зустрінеш ти «пристрасть», а він виявиться якимось гульвісою. А з Анатолієм ти будеш як за кам’яною стіною.

І Маргарита послухала її, тим більше, що сам хлопець уже не раз пропонував вийти за нього заміж. І прожили вони з ним п’ятнадцять років у гармонії, повазі, народили двох дітей, а потім його не стало, і вона після цього заміж уже не виходила. Виростила сина з дочкою, вивчила.

Зараз вони вже самі батьки і живуть своїм життям, а Маргарита так і не зустріла того, кого полюбила б усією душею. Вона, якщо чесно, навіть не розуміла цього почуття – справжньої, пристрасної любові до чоловіка, бо не зазнала його.

Маргарита зітхнула, підвелася і з важкими сумками пішла додому. Коли вона піднялася на майданчик другого поверху, а вона жила на третьому, то побачила чоловіка біля дверей Алли, він стояв до неї спиною і намагався відчинити двері.

-А що ви там робите?! – здивовано запитала вона.

Чоловік обернувся і посміхнувся:

-Та ось, намагаюся зайти в квартиру.

-Як це зайти в квартиру?! – здивувалася Рита.

І раптом вона все зрозуміла.

Чоловік був приблизно її віку, високий, стрункий і симпатичний. Вона зрозуміла, що це і є квартирант.

-Вибачте, я вже думала бозна що. Це ви квартиру у Алли Василівни винайняли?

Він кивнув.

Давайте я вам допоможу відкрити, у неї замок трохи з вибриками, треба спочатку трохи вперед, а потім відкривати. Ось і все, прошу…

Вона дала йому ключ, хотіла підняти сумки, але вони вже були в руках чоловіка.

-Дозвольте вам допомогти.

-Буду вдячна.

-То ви моя найближча сусідка. Будьмо знайомі – Ігор Володимировичі.

-Маргарита.

-Чудово. Як тільки влаштуюся, обов’язково запрошу вас на найсмачніший чай. Сподіваюся, не відмовите одинокому чоловіку у дружбі?

-Домовилися. Я, у свою чергу, запрошую вас завтра на пиріг із яблуками, якщо любите.

-Ой, просто обожнюю. Одразу згадалися мамині пироги.

Вони розпрощалися біля дверей, задоволені один одним. На другий день у двері Маргариті подзвонили, тим часом вони з онукою тільки-но дістали пиріг із духовки. Внучка побігла до дверей:

-Я відкрию… Бабусю, це до тебе!

На порозі кухні стояв сусід з букетом червоних троянд.

-Якби я знав, що в будинку є ще одна пані, я б неодмінно взяв другий букет. А так вибачте, юна леді, квіти для вашої прекрасної бабусі, якщо я правильно зрозумів.

-Дякую, – взяла квіти збентежена Маргарита. – Знайомтеся, це моя внучка, Світлана, а це Ігор Володимирович, він винаймає квартиру Алли Василівни. Я запросила його на пиріг.

-Дуже приємно, – він поцілував ручку маленької панночки, яка зашарілася.

Допитлива онука під час чаювання запитала його:

-А де ваша дружина, діти?

-Світлано, не можна бути такою занадто цікавою.

-Нічого, я відповім на запитання. Моєї дружина не стало три роки тому, дітей у нас не було за певних обставин.

А приїхав я у ваше місто, пішовши на пенсію, бо давно мріяв тут жити. Поки винайняв квартиру, щоб підшукати та купити ту, яка мені сподобається.

Маргариті чоловік дуже сподобався і дивлячись на нього, вона раптом відчула якесь незвичайне відчуття, з нею такого ще ніколи не було в житті. Така приємна якась, радість, тому що вона знаходиться поруч із цим чоловіком, бачить його, чує приємний баритон, який радує її слух.

Вона подумала:

-Боже мій, невже це і є кохання? І що мені з цим почуттям робити в моєму віці?

І раптом помітила його ніжний погляд. І вона застигла. Вони дивилися один на одного і розуміли обоє, що це взаємне, несподіване почуття, воно накрило їх зненацька.

Внучка, наминаючи пиріг, слава небесам, нічого не помітила. Вона голосно попросила ще один шматочок, бо ну дуже смачно.

І закохані стрепенулися, чоловік теж їв і нахвалював пиріг, приєднавшись до онучки. Посидівши ще трохи, чоловік пішов. А ввечері знову постав перед Маргаритою, запросивши прогулятися, погода була чудова.

Прогулянки стали у них частими і невдовзі вони зрозуміли, що вже не уявляють життя один без одного. Ігор Володимирович зробив їй пропозицію, вона запросила своїх дітей у гості, і він у них попросив руки їхньої мами.

Діти були не проти, тим більше, що Світланка їм усі вуха продзижчала, який гарний у бабусі сусід.

Ось так до Маргарити і прийшло почуття, вона зустріла своє кохання. Нехай не в молодості, але ж, як кажуть – коханню всі віки покірні…

Джерело